Гетьман Іван Виговський

Недалечке од його в притворi стояла Якилина Павловська, Олесi з нею не було.

"Чи не поiхала вже Олеся часом додому? – подумав Iван Остапович з тривогою на серцi. – От тобi й опiзнився з сватанням! А коли то вона знов прибуде до Киева? Коли то я знов побачусь з нею i поговорю? Ще прийдеться iхати до неi на далеке Полiсся в якiсь Мокрани".

Виговський насилу достояв до кiнця служби i, хоч був богомiльний i богобоязний, як усе тогочасне суспiльство, але вiн сливе не слухав i не чув, що читали, що спiвали в церквi, про що Михайлiвський iгумен говорив з кафедри в своему казаннi.

Олеся не виходила в його з думки, неначе й вона стояла тут, в церквi, недалеко од його коло своеi тiтки, а вiн все дивився на ii височеньку тiлисту та рiвну постать, на ii бiлу, як снiг, шию та ясноволосу головку.

Служба скiнчилась. Натовп рушив з церкви. Виговський притулився до колонцi ждав, доки не пройде проз його Якилина Павловська. Вiн не зводив очей з ii голови, закутаноi поверх очiпка бiлою тонкою намiткою.

Бiла голова у густому натовпi неначе плила до колони, нiби ii несла тиха вода в рiчцi. Виговський пiдступив до Павловськоi i поздоровив ii з святками. Натовп ухопив його i понiс поплiч з Якилиною i незабаром винiс через широкi дверi на цвинтар.

– – А де ж це Олена Богданiвна? – було його перше слово, як вони вийшли з церкви. – Може, виiхала в своi Мокрани?

– Нi, нi, не виiхала! – сказала Павловська i осмiхнулась. – В Олесi ще зранку болiла голова, i вона зосталась дома.

Довгенько вони йшли мовчки.

Було знать по очах Павловськоi, що вона чогось ждала i через те мовчала, i Виговський щось думав i мовчав. Тiтка ждала, що вiн от-от скаже про своi думки та замiри сватати Олесю, iй дуже бажалось стати на цей раз свахою… i потайне бажання ii здiйснилось.

– Цьоцю Якилино! – почав Виговський. – Менi дуже сподобалась ваша шановна небога i я думаю заслати до неi старостiв. Поперед цього прошу вас, допоможiть менi в цьому дiлi то порадою, то своiми словами, а потiм скажете менi просто, чи можна мати яку надiю? Чи вийде Стеткевичiвна за мене замiж?

Тiтка зрадiла, аж засмiялась, iй припадав до вподоби такий жбних для Олесi, а вона вже давненько ходила на розпитки в Киевi до козакiв i довiдалась од iх, що уряд генерального писаря при гетьманi – високий уряд, хоч магнати й багатi православнi пани нехтували козаками.

– Пане Йване! я певна, що Олесi ви до вподоби i що вона готова вийти за вас замiж хоч i сьогоднi.