Економка. Переклад українською – Ольга Блик

Менi, звичайно, не подобаеться, що вона сидить майже на блюдi, але я обираю вiдсунути блюдо i не зробити iй зауваження.

– Втомилася? – питае вона i це, здаеться, перше питання, яке вона задае менi з учорашнього дня.

– Нi, – вiдповiдаю я. Я нiколи не надавала значення тому, як до мене звертаються, на «ти» або на «ви», але зараз менi не хотiлося б, щоб Нiка менi «тикала».

– Вiдпочинь трохи, – пропонуе вона, дивлячись у порожнечу.

– Я – на роботi, – ввiчливо вiдповiдаю я.

– Ха, – Нiка зiстрибуе зi столу, – думаеш, хтось це оцiнить?

– Сподiваюсь, що так…

Вона усмiхаеться i, насвистуючи, мов хлопчисько, прямуе до виходу.

Я розумiю, що iй нiкуди податися у цьому великому будинку. Дорослi гостi нею не цiкавляться, батько зайнятий лише Тамарою, дiтей не запрошували. Бiля виходу Нiка прихоплюе келих з шампанським i виходить на веранду. Я не знаю, чи можна iй пити шампанське, але оскiльки нi в няньки, нi в шпигуни мене не наймали, знову мовчу.

Нiка прикривае дверi нещiльно, i я опиняюся свiдком дiалогу, який вiдбуваеться бiля кухнi.

– Ну, як тобi це збiговисько парадних iдiотiв? – Запитуе Нiка у Вадима.

Вадима я бачила тiльки мигцем, але я знаю, що вiн одягнений у елегантний костюм, в однiй з кишень якого мелодiйно дзвонить телефон. Вiн не вiдповiдае на дзвiнок, а натомiсть звертаеться до сестри.

– Все нормально. Як завжди.

Вiн, напевно, хоче дати iй зрозумiти, що для нього такi свiтськi раути – рiч звичайна.

– Ти поклав око на цю кралю? – запитуе Нiка, i я молю Бога, щоб вона мала на увазi не Тамару. Вiдповiдь Вадима насторожуе мене ще бiльше:

– Як можна! – Вадим додае, – Слухай, я голодний, як вовк. Коли вже покличуть до столу?

Нiка пирхае.

– Всi гостi прийшли не для того, щоб iсти, а щоб помилуватися молодою парою.

– Татуньо аж сяе, – зауважуе Вадим.

– А поiсти попроси тут, – Нiка, напевно, кивае в бiк кухнi, – у цiеi, як ii, до речi, звуть, я забула?

– Не прикидайся, – каже Вадим i заходить до мене.

– Кажуть, тут можна чимось пiдживитись? – Вiн кривляеться, мов пiдлiток, що йому абсолютно не пасуе.

Я утримуюся вiд бажання простягнути йому бутерброд i хвалю себе за це. Нiколи не можна видавати, що ти щось чув.

– Ви щось бажаете? – Я хочу виголосити це нейтральним тоном, але виходить глузливо.

Мое глузування йому не подобаеться.