Нещоденний щоденник

Чи варто було пускатися в крутiж iз вимахом бойового топiрця, символiзуючи цим битву i кровопролиття, чи не розминувся я, танцюючи, iз сутнiстю мистецтва – образом краси землi та ii природи, завжди доцiльноi й мудроi, з якою я вiд народження злитий, i тому мав би стати ii речником, а не апологетом суети земних iстот, котрi ту природу безжально тратують, – чи не краще було розпочати свiй «аркан» з лiричних ритмiв? Бо хто такий письменник: протоколiст подiй, учасник битв чи передовсiм естет? Котра з цих сутностей стоiть найближче до мистецтва, яке я обрав своiм фахом i безнастанно наповнював ним свое життя?

Та ба… Не ми вибирали для себе найзручнiшу позицiю в працi й боротьбi – нас обставини заганяли в той чи iнший окiп.

Інстинкт нацiонального самозбереження примушував нас проникати передовсiм у полiтичнi проблеми, а те, що належало до сфери прекрасного, доволi часто проростало в наших творах поза авторською волею, немов тi не засiянi господарем волошки й польовi маки серед пшеничних ланiв. І менi здаеться, що настала нинi найвища пора вивести з маргiнесу справжню красу, без якоi ми залишилися нецiкавi й прiснi, немов маца; мусимо нарештi звiльнитися вiд полiтичноi заангажованостi й показати свiтовi не лише вартiсть нашоi землi й людей, а насамперед iхню вроду – неповторну, оригiнальну, за якою розпiзнавали б нас чужинцi серед рiзномасноi юрби народiв – достоту, як фаховий колекцiонер безпомилково запримiчуе в пiрамiдi розмаiтих писанок космацький дивотвiр.

Зробити це тепер вiдносно легко. За окупацii чеснi письменники, якi постановили не йти на компромiс з ворогом, пiдписували контракт iз власним сумлiнням; нинiшнi умови договору з самим собою набагато сприятливiшi, оскiльки вiдпала спокуса полегшувати свое життя цiною угодництва, а сповiдування iдей мистецькоi самодостатностi нiхто вже сьогоднi не вважае вiдступництвом, втечею з поля бою – е воно нормальним чинником творення високоi штуки…

Я так багато написав про неволю Украiни, про боротьбу нашоi нацii за свободу, я увiбрав у пiдтекст своiх iсторичних романiв люту ненависть до окупантiв, а скiльки iм послав проклять – та вiд одного лише мала б настигнути ворога найтяжча кара – i як мало присвятив уваги красi рiдноi землi! Я хотiв би тепер, якщо в мене залишилося хоч трохи часу, написати такий твiр, щоб навiть ескiмос, прочитавши його, мусив би палко полюбити мiй край.