Нещоденний щоденник

Наступному поколiнню, яке формуватиме начало новоi епохи, треба пам’ятати: антикультура, що ii несе в собi навiть найдемократичнiша цивiлiзацiя, невпинно нiвелюе нацiональнi гранi духовного життя, руйнуе набутки народних традицiй, створюе маскультуру, яка здебiльшого не е нацiональною, пiдмiнюе романтизм практицизмом, зневажае iдеалiзм, притлумлюе iнiцiативу, гнучкiсть i винахiдливiсть людського мозку: з одного боку, народжуе поодиноких вчених, якi створюють думаючi машини, а з другого – бездумну масу фахiвцiв, якi не знають навiть таблички множення… Усi цивiлiзацii – посестри, й вiдрiзняються вони часто-густо зовнiшньою машкарою: одна одягаеться в смокiнг, а iнша в шкiрянку з портупеями, одна керуеться холодним практицизмом, друга – жорстокiстю, але i та, й iнша однаково руйнують нацiональну iдентичнiсть.

Тож закликаю молоде поколiння, яке житиме в третьому тисячолiттi, щоб, не гаючись, ставало воно за верстати й починало ткати матерiю, з якоi можна буде пошити гамiвну сорочку для майбутньоi цивiлiзацii.

Такою сорочкою мае стати лiтература. Та пошити ii треба модно, не за старим кроем – проте на традицiйно-нацiональнiй канвi.

…Добре знаю: будь-яка праця, зокрема й письменницька, виправдовуе себе лише тодi, коли додае до людського iснування бодай дрiбку нового смислу.

Мене огортае сумнiв, чи вдалося менi цього досягти, я беру зi стелажа томи моiх книг, продумую змiст кожноi i запитую себе: якою ж новизною я збагатив духовний свiт мого читача? Інформацiею, фактажем, полiтичним пiдтекстом, мистецькими знахiдками, лiричнiстю, темпераментом фрази, лаконiчнiстю мови, витворною стилiстикою?

Може, й цим.

Мисль повинна бути гармонiйною, схожою на мудру i вродливу жiнку, й коли природа зненацька витворить такий величний симбiоз, хто ж тодi встоiть перед всемогутнiм дивом, хто не потрапить у залежнiсть вiд нього, хто, пiзнавши його, не збагне новоi гранi життевого смислу? Я закiнчив свiй буйний, тривалий i виснажливий танок, що, немов гуцульський аркан, загнав мене до сьомого поту, i я, знеможений, вiддихуюся й продумую весь рисунок танцю вiд початку до кiнця й найбiльше сумнiваюся у вдалостi його початку.