Нещоденний щоденник

Й нарештi сталося…

Позавчора пан Омелян запросив мене до свого рiдного мiста Долини, де – теж за його кошти – завершилося будiвництво Музею Бойкiвщини, i я до безмiри захоплювався щедрiстю шановного Мецената, який посвятив свое життя для збагачення нацiональноi культури. І думав: коли ж то ми нарештi дочекаемося того часу, щоб на украiнському материку – на мiсцi нинiшнiх нуворишiв, якi обiкрали державу й тремтять зi страху перед тюрмою, – виросли новiтнi Чикаленки, Харитоненки, Терещенки i, зрештою, Антоновичi та Яцики?

…Мiж мною i М.

Рябчуком щироi розмови не вiдбулося. Та Бог з ним – ми ж таки порозумiлися письмово, то, може, й не треба усно виясняти стосункiв – досить того, що його i моя промови на святi цiкаво доповнили одна одну: промовцi висловили позицiю двох поколiнь – рiзних i водночас тiсно спорiднених ментальнiстю й поглядом на украiнську культуру, яка формуеться нинi як новiтня субстанцiя на зламi епох.

Я так i назвав свою доповiдь «На зламi епох» i пропоную ii читачевi: може, когось зацiкавить мое естетичне й iдейне кредо.

«Трете тисячолiття, яке в нашiй молодостi здавалося вiддаленим в неозорi часовi простори, прийшло нарештi й стрiмко розпаношуеться на землi. І нам, сторопiлим вiд давносподiваноi несподiванки, не залишаеться нiчого iншого, як натужно думати: а що нас чекае в новiй епосi i як маемо себе повести в нiй?

Та спершу мусимо помiзкувати, що слiд залишити в тисячолiттi прожитому – назавше, як непотрiбний баласт? Передусiм – руiни розваленоi iмперii з ii склеротичними речниками, якi анiруш не хочуть переходити в нову епоху, а, власне кажучи, не можуть, бо з народженням нових держав, у тому числi й Украiни, закiнчився iхнiй час.

А ще: у двадцять першому столiттi людство повинно позбутися породжених рабством грiхiв – зради, покори, ксенофобii, вiроломства, незгiдливостi – змити iх iз себе, як хрещенням змиваеться з немовляти первородний грiх…

І тодi настане рай на землi? Не роблю собi таких рожевих iлюзiй: нова епоха народить нову цивiлiзацiю, яку в пелюшках вразять ще не знанi людству бацили – з невичерпноi скриньки Пандори.

Проте думаеться: нова епоха, навчена моторошним досвiдом попереднього столiття, не допустить бiльше на землю тоталiтарноi диявольщини, i дамбою, яка спинятиме стоки червоноi, коричневоi чи то зеленоi скверни, стане культура, створена на найвищому рiвнi новiтнього людського розвитку.