Людина

Батько успокоювався, м’якнув, цiлував сина й умолював, щоби вiн уже раз прийшов до свiдомостi та поправився. Пiдвищив йому грошi на дрiбнi видатки, купив золотий годинник, купив коня умисне лише для нього i т. п. Ах, що ж бо то вiн i не виправляв з тими кiньми – не надивився би-сь i за днину! І гнiватись на нього? Та за що?.. Що бистроумний? Хитрий? Ба! що вмiе до свого допняти? Тупий книгоiд сього не докаже… Так, примiром, замiсть до школи, забiжить тихцем до касарнi, де, завдяки протекцii якого там нижчого «оборонця вiтчизни», дiстане схованку i приглядаеться годинами усiм штукам iздцiв та вiйськовим фарсам.

Опiсля вiддае iх дома одну за одною неабияк, а сказав би-сь: par excellence![12 - Досконало (фр.).]

У таких хвилях розходилось серце старих з розкошi, i пан радник присягався, що позволить йому вiдбути службу однорiчного охотника хоч би й при гусарах.

– Куплю йому, – говорив вiн з ентузiазмом, – таку «бестiю», за котрою усi офiцери будуть губи гризти…

Матуру здав Герман-Євген-Сидор з тривогою, ледве що свiдомо.

І вибила за нею година щастя, а заразом i година безiменного суму для родини Ляуфлерiв. Герман-Євген-Сидор вiд’iхав до В., щоб вiдбути там дожиданий рiк служби вiйськовоi, а радiсть родичiв не тривала довго. І не стямились вони, як стали чимраз, то частiше появлятись всякого роду векселi на поличках ляуфлерiвського бюрка. А пан радник? Його самого можна було частiше, як перед тим, бачити в кав’ярнях. Деколи вiн таки там i ночував.

В протягу трьох лiт, почавши з вечора, в котрiм Олена розсталась з Лiевичем, змоглася уже колишня «слаба сторона» радника в непогамований налiг…

І нинi пересиджував пан радник з своiми вибраними товаришами при склянцi та нарiкав гiркими словами на свое безталання.

– Коли Сидор буде i дальше таке заводити, – жалувався вiн, – коли не перестане, то доведе до того, що пiду з торбами!

– Ще чого не стало! Воно не буде так зле, любий раднику! – потiшав один з товаришiв.

Радник розсмiявся гiрко.

– Не зле? Пиятика, картярство i проче ледарство – се у молодого двадцятидвохлiтнього хлопця не зле? Ой, прислужився вiн менi, що пiду з торбами… з торбами, кажу, бо вже я не в силi дальше сього тягаря двигати!

– Лишiть його лиш, най вибуяеться, – замiтив знов iнший, якийсь податковий урядник[13 - Урядник – урядовець, чиновник.].