Ніоба

В таких хвилинах дрижала навiть сама перед ним, хоч могла його iнодi як шовк круг пальця обвивати.

Тепер сидiла все ще неповорушно й мовчала. Нараз обiзвався син:

Мамо, – сказав, – я би хотiв оцi всi листи, що я iх упорядкував, з собою забрати, бо лишати iх тут нема рацii: Андруша ледве чи буде iх коли читати; я взагалi сумнiваюся, чи вiн ще читати й писати вмiе, особливо ж писати. Хiба що може ще коли пiдписуеться. Йому бували, оскiльки я собi ще давнiшi лiта пригадую, книжка й перо завсiгди дуже немилi. Чи вiн читае подеколи що-небудь?

Календаря… – вiдповiла мати несмiливо.

Все ж таки? Ну, на таке воно в нього й показуе!

В душi старенькоi матерi задрижало болючо. Скiльки разiв бував понижений, вона все за нього терпiла.

Скажiть, будьте ласкавi, мамо, куди то вiн нинi поiхав знов? Вiн, як бачу, фурман тiлом i душею!

Це вiн i е. Конi в його едина рiч, до котроi вiн справдi з усеi душi прив’язаний. До якоi мiри, скажу тобi такий приклад. Одного разу обiцяв йому батько купити доброго й дорогого коня, коли утримаеться цiлий рiк вiд усяких напиткiв, – i вiн утримався.

Як неймовiрно воно здаеться, мiй сину, а вiн витримав обiцяний цiлий час! Але за те, коли кiнь стояв уже в стайнi, допився вiн так страшенно, що його очi аж позапухали, i вiн три днi з стрiхи в стайнi не злазив. Там був його сховок для спання пiсля таких пригод. Потiм подiлив собi час на три частини: пильна праця, кiнь i корчма…

Мамо, як давно напиваеться властиво той чоловiк?

Стара мати похитала сумно головою й вiдповiдала нiби виправдуючись:

Ти думаеш, Йосипе, що Андрушка п’е справдi так багато? Вiн потребуе лише один келишок, i вже готовий; вiн цього нiколи не признае, але про це знають усi, тому то й бувала та бувае в господарцi через нього утрата й шкода.

Одну частину проп’е вiн сам, а три витуманять та вкрадуть у нього добрi його товаришi, або хто вже там мае в намiрi загарбати в нього те, що кому якраз треба… А розпився вiн властиво з того часу, коли був в одного лiсничого за помiчника. Батько через рiк пiсля твого вiд’iзду, коли пересвiдчився, що його школою й книжкою нема що мучити, вiддав його до одного знайомого лiсничого, котрий якраз потребував молодого хлопця на практику; а вiн, пробувши там ледве рiк, закохався в сестру лiсничого, старшу якусь дiвчину, i давай мучити ii, щоб вийшла за нього.

Дiвчина, розумiеться, про таку рiч i слухати не хотiла; раз – вiн був вiд неi молодший, а по-друге, за кого й було там виходити замiж?..