Місто

Так, нiби спогад про неi затаiвся був у ньому i раптом розцвiв у пристрасних поривах його самотини. Вона, нiби жартуючи, сховалась вiд нього i тепер вийшла з похоронку, запашна й смiюча. Колишнiй дотик ii руки живущим огнем проймав йому кров. Вiн згадував iхню зустрiч на пароплавi, ii слова i шукав у них бажаноi запоруки. Кожен погляд i усмiх ii осявав тепер йому душу, торуючи в нiй плутанi стежки кохання.

– Ви такий знаючий! Ви одержите стипендiю!

Так, так! Вiн здiбний i мiцний. Вiн умiе бути упертим. Там, де перешкоди не збити натиском плеча, там точитиме ii шашелем.

Днi, мiсяцi й роки! Хай тiльки вона схилиться до нього – вони вдвох переможцями ввiйдуть у браму мiста!

– Надiйка, – шепотiв вiн.

Саме iм’я ii було надiею, i вiн повторював його, як символ перемоги.

Хлопець швидко вертав додому, обнятий единою думкою про свою раптову коханку. Вона стерла йому всi турботи, як справжня чарiвниця, бо стала найважливiшим, що треба здобути. Бажання побачити ii було таке пристрасне, що вiн збирався до неi зразу ж пiти.

Вдома, коли трусив свого френча й начищав попльованою торбинкою чоботи, його почало обiймати вагання. Тому правда, що Надiйка була люба з ним на пароплавi й запрошувала приходити. Але ж вона була дуже весела – чи не знак це того, що в неi вже есть коханий? Вiн швидко спростував цю страшну думку – адже ж Надiйка, як i вiн, вперше в цьому мiстi. А може, за цi два вечори, побувши тут, вона здибала когось i покохала? Що кохання повстае вмить, вiн сам був тому дiзнавець.

Зрештою, може, вiн i подобався iй, але тепер, безпритульний, чим вiн мiг ii чуття змiцнити? Ось прийде вiн до неi, жалюгiдний селюк серед галасливого мiста… І що скаже, що вiн принесе? Вiн хоче опертися на неi, а жiнки самi прагнуть опори.

Степан довго розважав, сидячи на лавi, i вирiшив пiти тiльки потому, як складе iспита. Вiн прийде до коханоi студентом, а не сiльським хлопчаком, i скаже: ось що я змiг i я вартий! Вiн заспокоiвся, але вдома вже сидiти не мiг, – тому зiбрався навiдати Левка.

На щастя, застав його вдома. Перше, що вразило хлопця, – це абсолютний порядок в убогiй студентовiй хатi. Обстава ii зовсiм не була пишна – невеличка мальована скриня, простий стiл, розкладне лiжко, два стiльцi й саморобна етажерка на стiнi. Але стiл був накритий сiрим чистим папером, книжки лежали на ньому рiвними купками, скриня застелена червоно-чорною картатою плахтою, вiкно вквiтчане мережевим рушником, i постеля до ладу прибрана.