Остарбайтер

Єдиний хлопчик, у якого з усiх вiдпочивальникiв на Патрiках не було пляшки в руках, читав якусь книгу. Антiну стало цiкаво, що той читае i вiн знiчев’я пройшов повз нього, аби розгледiти назву. То був збiрник задач з математики Сканавi. Антiн вирiшив пройти повз ботана iще раз. Навпроти по водi пропливла мати-качка зi своiм сiрим, пухнастим виводком, що вiд неi не вiдставав анi на мiлiметр, побоюючись бiлого, великого лебедя, який не хотiв з качками дiлити ставок i шугав iх вряди-годи. Заглиблений в навчання хлопець навiть не пiдвiв голови, аби подивитися на пiке лебедя на бiдних каченят, що голосно пищали й трiпали крильцями по водi.

Антiн усiвся назад на свою лавку. Його розморила полуденна спека i вiн знову почав згадувати, як його вигнали з iнституту. Прикрiсть i туга засмоктали пiд ложечкою, немов голод. Вiн також любив цей пiдручник i лузгав з нього задачi, як насiння соняшника. Вiн мiг би також зараз читати його. Або якусь розумну книжку, як той юнак в нью-йоркському сабвеi зi старого чорно-бiлого «мувi», що нiяк не йшло з його голови.

Вiн би також сидiв бiля води, тiльки не тут, а в Івано-Франкiвську, на березi Бистрицi й готувався б до навчального року. Так, саме так: не iздив би на заробiтки, не купляв би мамi й сестрам iхнi забаганки, намагаючись замiнити годувальника-батька, не шукав би пiдробiтку в Польщi, аби його жiнкам легше жилося, а вчився б… Навчався б що е мiцi, якби б знати заздалегiдь, яке воно, «остарбайтерське» життя в Москвi… Антiн вiдчув, як нестримно i несподiвано гаряча сльоза скочуеться по його щоцi.

Однак минулого не повернеш i наразi Антiн – «остарбайтер». Нiкчемний, розгублений «iностранец» в старезних кедах з брудними сiрими шнурками, що сидить бiля московського ставка. Так само розгублений, як тодi, коли не склав iспит i тинявся околицею мiста, мов прокажений i не знав, що йому робити далi.

Саме тодi на обрii замайорiла Мачуха «городов русских». До свого лона, як остання шмара, вона впускала всiх без розбору. І молодих «западенських» спецiалiстiв-iнженерiв, вилетiвших з iнституту на останньому курсi через неспроможнiсть поеднувати навчання i пiдробiток за близьким кордоном, як ось Антiн.

І красивих, здебiльшого з причини юного вiку, свiженьких панянок з Пiдмосков’я, що шукали кращоi долi, якою була його Лiза. І загадкових незнайомок, чи то в нiй, Мачусi, на свiт приведених, чи то також «понаехавших», Антiн ще не розiбрався, якою е та постать з лiвого i правого вiкон сусiднього будинку.