Добрий Бог. Оповідання

Кулi свистiли понад самим виступом, i було вже небезпечно стрiляти. Одна з куль дряпнула Олеся по руцi й розiрвала рукавичку.

– Добре, та мало, – посмiхнувся вiн.

Зненацька стрiлянина почала стихати. Чути було вигуки: «Ми здаемось! Годi стрiляти! Хлопцi, кидай зброю!»

– Це нашi здалися. От i фiнал бою.

Олесь неодмiнно хотiв iти в атаку, а бiй скiнчився. Це викликало в ньому чуття глибокого незадоволення. Вiн шпурнув рушницю й вийшов надвiр. Будинок був очеплений червоногвардiйцями, й вони вiдбирали у гайдамакiв зброю.

Старшини й гайдамацький писар були пов’язанi; кiлька червоногвардiйцiв розпитували щось у отамана, а той мовчав i дивився убiк. Олесевi за гомоном не було чути, що саме вони питають, але було видко, що червоногвардiйцi починають звiрiти. Один iз них ударив Дудника по щоцi. Той стиснув зуби й зробив крок уперед; навкруги все стихло.

– За що це вони його? – спитав Олесь гайдамаку, котрий стояв поруч з ним.

– Та вiн, як усi здались, ще стрiляв iз кулемета й забив iхнiх чоловiк з шiсть.

– А нащо було здаватись? Їх же небагато.

Гайдамака знизнув плечима й одвернувся.

«Запорожцi!» – подумав з презирством Олесь.

А тим часом червоногвардiйцi почали гукати:

– До стовпа його, до стовпа!

Отамана потягли й поставили бiля стiнки. Чоловiк з десять червоногвардiйцiв одiйшло вiд його крокiв на кiлька й нацiлились. Олесь зрозумiв, що отаман уже загинув i вiн нiчим не може допомогти йому. Вiн подивився на Дудника й здивувався його спокою й байдужостi.

Жодний м’яз не рушився на його обличчi, тiльки очi дивились похмуро-похмуро. Не хапаючись, Дудник хрипучим голосом проказав:

– Хлопцi! Не забувайте мене й Украiну!

Гайдамаки поскидали шапки.

– Не забудем! – гукнув Олесь з запалом, пiдносячи руку з шапкою вгору. Всi оглянулись на нього, й Олесь засоромився.

Грюкнув залп, i отаман, незграбно ступивши вперед, важко впав навколiшки, кiлька хвилин залишився в цiй позi, а потiм простягся лицем до землi.

Олесевi раптом захотiлось додому, захотiлось спокiйно сидiти в своiй кiмнатi в теплi й читати. Незабаром двi години – час iти до школи. Олесь похапцем обiдае й швидко йде, щоб не спiзнитись.

Ось у клас пiсля другого дзвоника входить маленький, старенький вчитель малювання в кашкетцi й калошах, щоб не застудитись; за ним кiлька чоловiк несуть рiзнi приладдя: пiдставки, орнаменти, гiпсовi руки й голови.