Добрий Бог. Оповідання

Мама тихенько потягла його за вухо, але зразу ж дала йому новi штани, й через кiлька часу Ваня вже плигав по вулицi верхи на розкiшнiй коноплi, силкуючись випередити найкращих iздокiв.

Ввечерi Ваня рiшуче заявив, щоб мама коло його бiльш не сидiла; й дiйсно, вже нiхто не шкрябався по стiнi. Ваня радiсно шепотiв:

– Ага, ага, злякався!

Вночi, коли всi спали, Ваня прокинувся вiд того, що хтось почав його душити. Вiн розплющив очi й побачив, що душила його мама. Ось вона схилилась над ним i однiею рукою стискуе йому горлянку.

– Чого… ти… душиш? – прохарчав Ваня.

Але вiн спросонку не розiбрав, що сталося: то не мама, а гадюка обвилася круг шиi. Ваня хотiв вiдкинути ii, коли вже не гадюка, а Жучок схопив його за горлянку й гризе. Почуття вiд цього було тяжке й лоскотливе. Ваня схопив Жучка обома руками й, напружуючи всi сили, одiрвав од горлянки.

– Що ж це таке, Жучок? – питае Ваня. – Жили ми з тобою гарно, я кожного дня виносив тобi хлiба, кiсток, а iнодi й м’яса, а ти гризеш мене.

– А ти забув, як бив мене? – гарчить Жучок, i з очей в його сиплеться вогонь.

Ваня так i захолов i побачив, що з-пiд лiжка вилiзае чорт з виделкою й насмiшкувато шкiрить зуби. За ним ще один… ще… iх багато! Всi чорнi, гидкi й великi. Ваня, цокаючи зубами вiд холодного жаху, що охопив його льодовими руками, простяг уперед руку, щоб захищатись, але Жучок сплигнув з лiжка, побiг до дверей i сховався за ними; вкупi з ним сховалися й усi чорти.

Тут Ваня почув, що вiн мусить встати з лiжка й пробiгти в тi дверi, за котрими сховався Жучок з чортами; Ваня знав також, що всi вони вискочать з засiдки, накинуться на нього, будуть кусати й штрикати виделками.

Льодовий жах, вiд котрого нiмiли й тремтiли ноги, розростався, заволодiвав усiм Ванею, стискував груди в своiх мiцних холодних обiймах i корчив руки. В головi стукотiло, немов зверху йшов густий кам’яний дощ. Ваня хотiв крикнути, покликати на допомогу, але весь вiн був закутий у залiзну клiтку й йому не можна було рушити нi губами, нi язиком. Вiддих завмер, серце спинилось, все тiло терпло, а по головi ще дужче били невидимi камiння. Ваня схопився й побiг… Коло дверей на нього навалилось щось темне, слизьке й холодне. Воно зовсiм обхопило Ваню, стискувало його, залiзало в рот, викликаючи огидну нудоту; вiн корчився, угинався, пручався руками й ногами, хрипiв, бурмотiв щось незрозумiле, рвався всiм тiлом, бився головою, а воно ще мiцнiш стискувало його… вже нiяк було поворушитись.