Поштове відділення Лікаря Дуллітла. Бюро погоди

І вже через мить вона вже була на ногах i почала дiяти.

– Я знаю, де це, Лiкарю. Я лечу туди негайно… Нi, менi не треба, щоб мартин мене вiв. Хай вiн буде з вами й вам показуе дорогу. Вiдразу ж вирушайте услiд за мною в каное. Якщо я щось з’ясую, повернуся й зустрiну вас на пiвдорозi. Якщо нi, то чекатиму на вас бiля вежi маяка. Слава Богу, погода зараз спокiйна, хоча нiч i темна, хоч в око стрель!

Сплеснувши крилами, Чап-Чап випурхнула прямо через вiдчинене вiкно й полетiла в нiч, а Лiкар тимчасом схопив свiй невеличкий чорний медичний саквояж i, гукнувши мартиновi, щоб той летiв за ним, побiг на iнший бiк понтону, вiдв’язав каное й заскочив у нього.

На пiвдорозi до довгого пасма сушi, що врiзалося в похмурий океан, Лiкареве каное перестрiла Чап-Чап, хоча як вона знайшла його в такому мороцi, орiентуючись тiльки на плескiт весел, знае один Господь Бог.

– Лiкарю, – повiдомила вона, – якщо навiть доглядач маяка i знаходиться всерединi, то вiн мае бути хворим чи iще щось.

– О Господи! – прошепотiв Лiкар, веслуючи так гарячково, як нiколи. – Хотiв би я знати, що ж там могло трапитися?

– Проте це ще не найгiрша новина, – продовжила Чап-Чап. – По той бiк мису – ви не можете цього побачити звiдси – там видно сигнальний вогонь великого вiтрильника, який iде на пiвдень, тобто прямо на скелi. Вони не бачать маяка й не здогадуються, в якiй вони небезпецi.

– Боже мiй! – простогнав Лiкар i мало не поламав весла, спiнюючи воду за кормою, аби тiльки каное рухалося швидше.

– Наскiльки далеко зараз корабель вiд скель? – спитав мартин.

– Десь за милю, я б сказала, – вiдповiла Чап-Чап. – Але це великий корабель, судячи з того, як високо знаходиться сигнальний вогонь на щоглi, так що досить скоро вiн налетить на мис.

– Продовжуйте пливти прямо, Лiкарю, – кинув мартин. – Я лечу, щоб привести сюди своiх друзiв.

І мартин розправив крила й помчав у напрямку берега, вигукуючи тi ж крики, якi Лiкар чув через вiкно поштового вiддiлення.

Джон Дулiттл поняття не мав, що йому робити. Сам мартин теж був зовсiм не певний, що встигне вчасно, аби успiшно здiйснити той план, який вiн задумав. Та незабаром, на його радiсть, морський птах почув, що на його кличi приходять вiдповiдi зi скелястого берега, прихованого в темрявi. І зовсiм скоро сотнi його братiв-мартинiв вже кружили навколо нього в нiчному небi.