Зібрання творів

Весна – в вiкно, на дах, на капелюх,

весна в колючi вороновi гнiзда,

весна на кригу i вiд берегiв —

на течiю, на вир, на чорториi

весна правуе серцем, як веслом,

весна збiгае i збiгають роки,

вже й вечори попереду бiжать.

Розвиднiло на бiлому паперi.

На цiлий аркуш видовжився день.

І днi подовженi замиготiли

в моему вiдривнiм календарi.

ІХ. 1963

З ДИТЯЧИХ СПОГАДІВ

Добридень наш – гiркаво-запахущий,

осотом i щирицею пропах.

Курiе порох. Недалечко – шлях.

Зобiч од нього – сизi райськi кущi.

Подертий бриль на головi. В руках —

тупа сапа: цупкий будяк колючий!

Вузенька постать на п'яти рядках

тобi за редьку гiрше надокучить.

А потiм глухо загуде гудок

парокотельнi – й свiт тобi розвиднiе,

як озоветься наш городнiй бог

своiм ласкавим i гiрким «добриднем».

Вiн iз спецiвки вийме хлiба шмат —

i рiдний степ рiднiшае стократ.

VII. 1966

* * *

Я знаю —

ми будем iще не раз бродити з тобою,

слухати лiс притихлий,

старих i мудрих сорок,

вирiзняти гудки азотнотукового заводу,

чути пострiли на мовчазному полiгонi,

i, лячна, наслухатиме нас земля.

Розгублена мiж роботою i дозвiллям —

вечiрньою школою, чергами, перукарнею;

дощовою погодою i театром,

комсомольськими зборами, подругами з гуртожитку,

ти прийдеш до мене

самотня, настрашена i чужа,

розграбована на всi своi сто шiстдесят сантиметрiв зросту.

І разом з тобою ми заходимося визбирувати

роздарованi уста, очi, пам'ятi,

погляди, губи, плечi,

розшукаемо все – до найменшого панiгтя,

щоб, затиснена в себе як в кулачок,

ти ставала цiльною й неушкодженою,

реставрована для мого охриплого

горлового шепоту щастя.

Поки ж тебе немае,

ти виповнюешся на мене самого.

Чекання, вибираючи мене,

обростае гудками, пострiлами, криками,

заким не стане тобою,

лишивши менi велике нащулене вухо —

вiдчути визубренi

твоi пiдбори самотнi.

X.

* * *

Ранiш ти лаялась, а нинi докоряеш.

Так гiрко-гiрко. Пошепки. Бо все

сповив мишастий снiг. І вже не можна,

i просто грiх – кричати досхочу.

Снiг хоче спати. Влежаний, вiн вже

не пам'ятае голубу дорогу

з небес i до землi. Нехай поспить.

Нехай поспить. І не займай. Не треба.

Це сонми сновидiнь. Хоч солов'iв

байками не годують – цiлу зиму

прожив один, то й сняться солов'i

i все виспiвують солодку колискову.