Рілла з Інглсайду

Рiлла була «малям» родини Блайтiв, вона перебувала в постiйному станi таемничого обурення, адже нiхто не вiрив, що вона вже виросла. Їй було майже п’ятнадцять, але називала вона себе дорослою, та й була такою високою, як Дi та Нан. А ще, вона була майже така ж красива, як i вважала Сьюзан. У неi були прекраснi мрiйливi карi очi, шкiра молочного кольору з маленькими золотистими веснянками, делiкатно заокругленi брови, якi робили ii погляд спокiйним i запитальним, вiдтак люди, особливо ii друзi-однолiтки завжди хотiли на нього вiдповiсти.

Їi волосся набуло коричневого вiдтiнку, а маленька впадинка на верхнiй губi виглядала так, наче добра фея торкнулася там своiм пальчиком, благословляючи Рiллу. Рiлла, чиi найкращi друзi не могли заперечити, що вона марнославна, думала, що мае гарне обличчя, але й хвилювалася за свою фiгуру, хотiла, аби мама нарештi дозволила iй одягати довшi сукнi. Вона, така повненька й пухкенька в старi-добрi часи Веселковоi Долини, тепер стала страшенно худою, шкiра та костi. Джим i Ширлi, вiдчуваючи, як терзаеться ii душа, назвали ii «Павук». Дотепер вона якось уникала незграбностi. Щось у ii рухах змушувало думати, що вона не ходить, а танцюе. Їi так лелiяли, що навiть трiшки зiпсували, проте загалом вважалося, що Рiлла Блайт була дуже милою дiвчинкою, хоча й не такою розумною, як Нан та Дi.

Впродовж року панна Олiвер заходила на обiд до Інглсайду, а цього вечора вона вирушала додому на канiкули.

Блайти запросили ii, аби порадувати Рiллу, яка глибоко любила вчительку й навiть захотiла роздiлити з нею свою кiмнату, оскiльки вiльних не було. Гертрудi Олiвер було двадцять вiсiм рокiв, життя для неi стало боротьбою. Вона мала приголомшливий вигляд: розумний, насмiшкуватий ротик i надзвичайно чорне густе кучеряве волосся, проте ii карi мигдалеподiбнi очi наповнювалися сумом. Вона не була красивою, але ii обличчя мало якийсь цiкавий шарм та загадковiсть, якi Рiллi здавалися такими чарiвними. Навiть ii випадковому похмурому й цинiчному настрою Рiлла знаходила пояснення. Такi настроi охоплювали ii, коли панна Олiвер втомлювалася. В iншi днi вона була приемною компаньйонкою, i радiснi мешканцi Інглсайду нiколи не згадували про те, що вона була старша за них. Волтера та Рiллу вона любила найбiльше, знала iхнi потаемнi бажання та прагнення.