Рілла з Інглсайду

Я не погоджуюся з Вами… я навiть хотiв стати на лаву й закричати, що у Вашiй промовi немае жодного сенсу, але Еллен, ось вона тутечки, мене стримала. Пiсля одруження огризання до священникiв уже не приносить радостi.

– Без пролиття кровi немае нiчого, – м’яко замрiяно додав пан Мередiт, якому якимось дивом вдавалося переконувати своiх спiврозмовникiв. – Менi так здаеться, усе потрiбно здобувати цiною самопожертви. Люди позначили кожен крок свого болiсного розвитку кров’ю. Знову настав час для рiк кровi.

Нi, панi Кроуфорд, не думаю, що вiйна – це кара за грiхи. Думаю, людство повинне платити за певне благословення… прогрес, вартий, щоб за нього платити… ми цього вже не побачимо, але дiти наших дiтей успадкують цю плату.

– Якщо Джеррi вб’ють, Ви й далi так вважатимете? – вимогливо спитав Норман, який говорив так все свое життя й нiколи не мiг зрозумiти, чому б i нi. – Ну, не копай мене по нозi, Еллен. Я хочу зрозумiти, чи справдi отець вiрить у те, що каже, чи це просто красне слiвце священника.

Обличчя пана Мередiта перекосилося. Вiн провiв жахливу годину на самотi в кабiнетi, коли ввечерi Джем та Джеррi вирушили до мiста. Але вiн тихо вiдповiв.

– Що б я не вiдчував, я не можу зрадити своiм поглядам… я вiрю, що краiна, чиi сини готовi пожертвувати власним життям задля захисту Батькiвщини, завдяки iхнiй самопожертвi вiдкрие нову перспективу.

– Ви в це вiрите, отче. Я завжди кажу, що люди вiрять у те, що кажуть. У мене цей дар вiд народження.

Ось чому я – справжнiй кошмар для священникiв. Але я ще нiколи не чув, аби Ви говорили те, у що не вiрили. Але колись це таки станеться… ось чому я ще ходжу до церкви. А яке б то було для мене полегшення… яка зброя в протистояннi з Еллен, яка намагаеться мене виховати. Ну, пора менi вже йти на зустрiч з Аб. Кроуфордом. Хай береже вас Господь.

– Старий язичник! – промимрила Сьюзан, коли Норман пiшов. Їй було байдуже, почуе це Еллен Дуглас чи нi. Сьюзан не могла зрозумiти, чому з неба пiсля такого осквернення священника на Нормана Дугласа не впаде вогняна куля.

Але як би дивно це не було, пану Мередiту, схоже, подобався його свояк.

Рiллi хотiлося, аби вони не говорили про вiйну. Вона вже тиждень не чула нiчого iншого й справдi втомилася вiд цiеi теми. Тепер вона позбулася того нестерпного страху, що Волтер захоче пiти на вiйну. Але вона вважала… тяжко зiтхаючи… що вiйна триватиме три або чотири мiсяцi.

VI.