Веселкова Долина

Вона помчала до «сушарки» й вхопила найбiльшу рибину – велику, пласку, завбiльшки ледь не таку ж, як вона сама, – а тодi з галасом кинулася на перелякану Рiллу, вимахуючи своею чудернацькою зброею. Рiллину хоробрiсть умить наче вiтром здуло. Їi от-от мали вiдлупцювати засушеною трiскою – о, то було щось таке нечуване, що Рiлла просто не могла таке це стерпiти. Вона з вереском кинула кошик i побiгла навтьоки. А тi прекраснi ягоди, якi Сьюзан так дбайливо збирала для пастора, посипалися рожевим потоком по курнiй дорозi прямо пiд ноги втiкачцi й гонительцi.

Та Мерi бiльше не цiкавив анi кошик, анi його вмiст. Вона лише тiшилася з того, що до смертi налякала Рiллу Блайт. Вона ще навчить цю малу задаваку так не пишатися своiми чудовими сукенками!

Рiлла промчала пагорбом униз i полетiла уздовж вулицi. Вiд страху в неi наче крила з’явилися, тож iй вдавалося триматися на кiлька крокiв попереду Мерi, котрiй, хоч i заважав трохи власний смiх, все ж вистачало духу час вiд часу так жахливо зойкати, що аж кров холола в жилах, i розмахувати в повiтрi засушеною трiскою.

Так вони й пробiгли головною вулицею Глена, поки всi бiгли до вiкон i ворiт, щоб подивитися на це видовисько. Мерi вiдчувала, що справила неабияке враження, i тiшилася з того. Рiлла, захекана й ослiпла вiд жаху, зрозумiла, що довше бiгти не зможе. Ще трохи – i те жахливе дiвчисько накинеться на неi зi своею трiскою. Тiеi ж митi бiдолаха спiткнулась i впала прямiсiнько в калюжу в кiнцi вулицi – ледь не пiд ноги панни Корнелii, яка саме вийшла з крамницi Картера Флегга.

Паннi Корнелii достатньо було одного погляду, щоб усе зрозумiти. Так само й Мерi, котра спинила на якусь мить свiй шалений бiг, а тодi, перш нiж панна Корнелiя встигла мовити бодай слово, розвернулась i чимдуж побiгла геть так само швидко, як i мчала донизу. Панна Корнелiя зловiсно стиснула вуста, хоча й розумiла, що безглуздо буде переслiдувати те дiвчисько. Натомiсть вона взяла бiдолашну, заплакану, розтрiпану Рiллу й повела ii додому.

Рiлла почувалася так, нiби ii серце було розбите. Їi сукенка, туфельки й капелюшок були зiпсованi, а ii шестирiчна гордiсть одержала страшний удар.

Сьюзан, аж побiлiла вiд обурення, вислухала розповiдь панни Корнелii про витiвку Мерi Венс.

– Ох, це дiвчисько… яке зухвале дiвчисько! – бурмотiла вона, вмиваючи й утiшаючи Рiллу.

– Усе це зайшло вже надто далеко, Енн, любонько, – рiшуче сказала панна Корнелiя. – Треба щось вдiяти.