Енн з Острова

Сльози ще нiкому не допомогли, Девi, хлопчику, i…

– Я плачу не тому що Дора впала, – сказав Девi, з гiркотою обiрвавши повчання Енн, яка мала тiльки найкращi намiри. – Я плачу, бо мене там не було, i я не бачив, як вона впала. Я завжди пропускаю всi веселощi.

– Ох, Девi! – Енн ледве стримала смiх. – Хiба весело б було дивитися, як падае i забиваеться бiдна Дора?

– Ой, та не дуже вона й забилася, – непокiрно сказав Девi. – Звiсно, якби вона вбилася, тодi в би дiйсно було шкода, Енн. Але Кiтiв не так легко вбити.

Вони, думаю, як Блуети. Герб Блует впав зi сiнника минулоi середи, скотився по жолобу в стiйло, де вони тримають страшного дикого коня, i впав просто йому пiд ноги. А вiн вибрався живий, всього лиш три кiстки зламав! Панi Лiнд каже, е люди, яких i сокирою не заб’еш. Панi Лiнд приiжджае завтра, Енн?

– Так, Девi, i сподiваюся, ти будеш чемним i добрим до неi.

– Я буду чемним i добрим. Але чи буде вона мене вкладати звечора, Енн?

– Можливо. А що?

– Бо, – рiшуче сказав Девi, – якщо так, перед нею я не вiдмовлятиму своiх молитов, як перед тобою, Енн.

– Чому нi?

– Бо не думаю, що гарно розмовляти з Богом перед незнайомцями, Енн. Дора може молитися при манi Лiнд, якщо хоче, але я не буду. Я чекатиму, поки вона не пiде, а тодi молитимуся. Так можна, Енн?

– Так, якщо ти точно не забудеш потiм помолитися, Девi, хлопчику.

– О, я не забуду, повiр. Я люблю вiдмовляти молитви. Але самому це так весело, як з тобою. Шкода, що ти не залишаешся вдома, Енн. Я не розумiю, чому ти хочеш поiхати й нас покинути.

– Я не те що б ХОЧУ поiхати, Девi, але менi здаеться, це те, що менi слiд зробити.

– Якщо не хочеш iхати, то не мусиш. Ти доросла. Коли я виросту, я не робитиму нiчого, чого сам не захочу, Енн.

– Все життя, Девi, ти будеш робити те, чого ти не хотiтимеш робити.

– Не буду, – категорично сказав Девi. – От побачиш! Зараз я мушу робити те, що не хочу, бо ви з Марiллою вiдправляете мене спати, коли я не слухаюся. Але коли я виросту, ви вже не зможете так робити, i не буде нiкого, хто менi щось заборонятиме.

Ото я заживу! Скажи, Енн, Мiлтi Болтер каже, що його мама каже, що ти iдеш в коледж, щоб спiймати чоловiка. Це правда, Енн? Я хочу знати.

Якусь мить Енн палала вiд образи. А тодi засмiялася, згадавши, що вульгарнiсть панi Болтер не може iй нiчого заподiяти.

– Нi, Девi, нi. Я iду вчитися, щоб вирости й дiзнатися щось нове.

– Що дiзнатися?

– «Про чоботи i човники,

Капусту й королiв», – процитувала Енн.