Енн з Лопотливих Тополь

Тож Енн скористалася дозволом, але тiльки того й знайшла, що старий пожовклий щоденник, або судновий журнал, який Ендi Брюс, схоже вiв усi роки своеi служби. Енн скрасила понурий ранок тим, що захоплено читала його журнал. Ендi знався на моряцькому ремеслi й не один раз виходив у море з капiтаном Абрагамом Принглом, на котрого вiн, вочевидь, молився. Щоденник ряснiв одами, написаними з помилками, капiтановiй вiдвазi й винахiдливостi, особливо пiд час однiеi безрозсудноi затii обiгнути Мис Горн.[9 - Мис Горн – найпiвденнiша точка архiпелагу Вогняна Земля, славиться несприятливими погодними умовами (прим.

пер.).] Проте, схоже, його захоплення не поширювалося на Абрагамового брата, Майрома Прингла, що теж ходив пiд вiтрилами, щоправда, вiн був капiтаном iншого судна.

«Сьогоднi був у Майрома Прингла. Дружина його збiсила, а вiн встав i вилив iй в обличчя склянку води».

«Майром повернувся. Його корабель згорiв, i вони сiли на шлюпки. Ледь не вмерли з голоду. Зрештою, С’ЇЛИ Джонаса Селькiрка, який застрелився.

Жили з нього, поки iх не пiдiбрала ‘‘Мерi Дж.’’ Майром це сам менi РОСПОВІВ. Мабуть, думав, що жарт вдалий».

Енн здригнулася, прочитавши цей останнiй запис, що був тим бiльш вiдразливий, що безпристраснiше його констатував автор. Тодi Енн вiддалася на волю мрiям. У щоденнику не було нiчого, чим панi Стентон змогла б хоч якось скористатися, однак хiба вiн не зацiкавить панну Сару й панну Еллен, адже тут стiльки написано про iхнього улюбленого старого батька? А що, якби iй надiслати його? Данкан Брайс сказав, що Енн може розпоряджатися щоденником на свiй розсуд.

Нi, вона не надiшле. Чого б вона мала старатися догодити сестрам Прингл чи роздувати iхню смiховинну пиху, яка й вже й так забагато роздута? Вони спочатку заповзялися вижити Енн зi школи, i iм це вдавалося. Вони зi своiм кланом завдали iй поразки.

Того вечора Вiлфред вiдвiз ii додому до Лопотливих Тополей, i обидвое почувалися задоволенi. Енн вдалося вмовити Данкана Брюса, щоб Вiлфред завершив навчання в Саммерсайдськiй школi.

– Тодi за рiк я справлюся з Королiвським педагогiчним коледжем, а тодi навчатиму сам. Як я колись зможу вам вiддячити, панно Ширлi? Дядько нiкого б не послухався, проте ви йому подобаетеся. Вiн зiзнався менi в повiтцi: «Рудоволосi жiнки могли завжди крутити мною, як заманеться». Та, як на мене, вашi кучерi тут нi до чого, панно Ширлi, хоч вони й розкiшнi. Справа у ВАС».