Енн з Лопотливих Тополь

Якщо на сукнi Сари Прингл опиниться котячий ворс з нашоi вiтальнi…»

Уявити собi наслiдки того Ребекка Дью просто не зважилася. Вона пiднялася у вежу й закликала Енн до вiтальнi, пiсля того, як панна Сара поцiкавилася, чи панна Ширлi вдома, а тодi вирушила на кухню, просто згоряючи вiд цiкавостi, що заради всього святого змушуе старих панн зустрiтися з панною Ширлi.

– Якщо запахло ще якимись цькуваннями, – зловiсно мовила Ребекка Дью.

Сама Енн з вiдчутним неспокоем спустилася до вiтальнi. Невже вони прийшли, щоб iз колючою насмiшкою повернути iй щоденник?

Коли Енн увiйшла, ii зустрiла низенька, зморщена й сувора панна Сара, що заявила без усяких передмов:

– Ми прийшли з капiтуляцiею, – гiрко сказала вона.

 – Що ще нам залишаеться… звiсно, ви знали все, коли знайшли той скандальний запис про бiдолашного дядька Майрома. Це вигадки… це не може бути правдою. Дядько Майром просто пiдiймав Ендi Брюса на глузи. Ендi так легко брав усе за чисту монету. Та кожен, хто не належить до нашоi родини, залюбки повiрить у його слова. Ви знали, що ми б перетворилися б на посмiховисько… й гiрше. Яка ви розумна. Ми це визнаемо. Джен вибачиться й надалi буде поводитися чемно. Я, Сара Прингл, даю вам свое слово. Будь ласка, пообiцяйте, що не розкажете панi Стентон… нiкому не розкажете… ми зробимо все, про що ви попросите… все.

Панна Сара зiм’яла свою тонку мереживну хустинку у своiх тендiтних руках, на яких проступали блакитнi вени.

Вона буквально тремтiла.

Енн витрiщилася на неi iз жахом… i здивуванням.

Нещаснi старенькi! Вони, було, вирiшили собi, що iх шантажують!

– Що за прикре непорозумiння! – вигукнула вона, вклавши тремтячi долоньки панни Сари у своi. – Я… Менi навiть не снилося, що ви подумаете, нiби я намагаюся… я прислала вам той щоденник, бо вирiшила, що ви б хотiли одержати всi тi цiкавi деталi про свого славнозвiсного батька. Я й не думала нiкому показувати чи розказувати про той iнший невеличкий запис. Я вирiшила, що вiн не мае нi найменшого значення. І завжди так уважатиму.

На хвилю запала мовчанка. Тодi панна Сара обережно вивiльнила своi долонi, приклала хусточку до очей i сiла на диван, а ii витончене зморшкувате обличчя вкрилося легким рум’янцем.

– Ми… ми помилилися, дорогенька. i ми… ми ставилися до вас просто огидно. Ви нас вибачите?

За пiв години… пiв години, протягом якоi Ребекка Дью ледь не вмерла, сестри Прингл пiшли. Тi пiв години точилася дружня розмова навколо недражливих записiв у щоденнику Ендi.