Енн з Інглсайду

Кiмнатка з верандою обплiтала ii своiми руками, огортаючи… оповиваючи ii. З любов’ю вона оглядала стареньке лiжечко, яке панi Лiнд обсипала яблуневим листям, бездоганнi подушки з вишитим панi Лiнд мереживом, плетенi Марiллою килими на долiвцi… i дзеркало, в яке колись дивилося личко маленькоi сирiтки з чистим дитячим чолом, яка давним-давно проливала сльози в першу нiч перебування тут. Енн уже й забула, що вона – щаслива мати п’ятьох дiтей… Сьюзан Бейкер знову в’язала своi чудернацькi черевики в Інглсайдi. Вона знову була Енн iз Зелених Дахiв.

Коли панi Лiнд зайшла до кiмнати, несучи свiжi рушники, Енн мрiйливо дивилася в дзеркало.

– От як добре, що ти знову тут, Енн. Уже дев’ять рокiв минуло, вiдколи ти поiхала, а ми з Марiллою досi за тобою сумуемо. Тут уже не так самотньо, вiдколи Девi одружився… Мiллi – то ж таке миле створiннячко! Такi солоденькi! Хоча вона така допитлива, як бурундуча! А я все одно як казала, так i казатиму, що такоi, як ти – не знайдеш.

– Ох, дзеркало так просто не обдуриш, панi Лiнд.

Воно каже менi прямо: «Ти уже не така молода, як ранiше», – гмикнула Енн.

– У тебе дуже добре збереглася фiгура, – спробувала пiдбадьорити ii панi Лiнд. – Звичайно, рум’янцю в тебе завжди було мало.

– У будь-якому разi поки що в мене й натяку на друге пiдборiддя немае, – радiсно промовила Енн. – І моя старенька кiмната мене пам’ятае, панi Лiнд. Я така рада… менi було б так боляче, якби я повернулася, а вона мене забула. Так чудово знову побачити мiсяць, що сходить над Лiсом Привидiв.

– Мiсяць на небi – наче великий золотий злиток, правда? – мовила панi Лiнд, вiдчуваючи, наче здiйснюе шалений поетичний полiт, i радiючи, що Марiлла ii не чуе.

– Подивися тiльки, як кiнчики ялинок визирають назустрiч мiсяцю, як березовий гай тягнеться руками до срiблястого неба. Тепер це великi дерева, а коли я сюди приiхала, вони були мацюпусiнькi… Отут я справдi почуваюся трохи старшою.

– Дерева – то як дiти, – сказала панi Лiнд. – Аж лячно стае, як швидко вони виростають, щойно ти повернешся до них спиною.

Глянь-но на Фреда Райта… Йому лише тринадцять, а вiн уже такий високий, як його батько. У нас сьогоднi на вечерю – курячий пирiг, i я ще спекла тобi лимонних бiсквiтiв. І нiчого було тобi боятися ночувати в тому лiжку. Я сьогоднi провiтрила простирадла… Марiлла про це не знала, провiтрила iх ще раз… а Мiллi поняття не мала, що ми двое iх провiтрювали, то взялася провiтрити простирадла третiй раз.