Енн з Інглсайду

Для Волтера то були справжнiсiнькi тортури, адже з нього ще нiколи не насмiхалися, вiн не мiг до цього звикнути. Вiн кусав губи, аби не дати сльозам скотитися. Вiн не повинен плакати перед Елiс.

– А якщо ми тебе защипаемо? – вимогливо спитав Ендi, який уже зрозумiв, що Волтера виховували в тепличних умовах, тож, певне, весело буде з нього знущатися.

– Свинтусе, замовкни, – погрозливо скомандувала Елiс… надто погрозливо, проте дуже тихо, солодко й м’яко.

Щось у ii тонi змусило навiть Ендi припинити своi кпини.

– Звичайно, ми нiчого такого не зробили б, – осоромлено промимрив вiн.

Вiтер змiнив напрям на користь Волтера, а вiдтак дiти iз захопленням почали грати в квача у фруктовому садку. Але коли вони гамiрною компанiею завалилися на вечерю, Волтера знову поглинула туга за домом. Стало так сумно, що в певний момент вiн злякався, що розридаеться перед усiма… навiть перед Елiс, яка, однак, легенько пiдштовхнула його лiктем, коли вони сiдали за стiл, i цей жест йому допомiг. Але йому й кусок в горло не лiз… жоден шматочок.

Панi Паркер, про методи якоi потрiбно сказати окремо, не турбувала його цим, влучно зазначивши, що зранку в нього буде кращий апетит, а iншi були надто зайнятi iжею та розмовами, аби звернути на нього увагу.

Волтер здивувався, що в цiй сiм’i так кричать одне на одного, забуваючи, що вони ще не вiдвикли говорити нормально пiсля смертi старенькоi бабусi, у якоi був дуже поганий слух. Вiд цього гамору його голова розколювалася. Ох, певне, вдома теж зараз вечеряли.

Мама, певне, усмiхалася, сидячи на чiльному мiсцi, тато жартував з близнятами, Сьюзан доливала крему до кухля з молоком Ширлi, а Нан крадькома кидала ласi шматочки Креветцi. Навiть тiтка Мерi Марiя, як частина домашнього кола, раптом стала випромiнювати тепле та нiжне свiтло. А хто задзвонив у дзвiн, скликаючи всiх на вечерю? Цього тижня була його черга, а Джем поiхав. Якби ж знайшлося мiсце, де б вiн мiг поплакати! Але здавалося, що немае в Лоубрiджi такого мiсця, де б вiн мiг дати волю своiм сльозам. Проте… була Елiс. Волтер одним махом випив цiлу склянку льодяноi води й, на його здивування, це допомогло.

– Наш кiт може будь-де вмоститися, – раптом промовив Ендi, копнувши його пiд столом.

– Наш теж, – вiдповiв Волтер. Креветка теж так могла. І вiн не хотiв, аби котiв Лоубрiджа оцiнювали вище, анiж Інглсайдських котiв.

– Я клянуся, наш кiт ще краще вмоститися може, – насмiхався Ендi.

– А дзуськи, – заперечив Волтер.