Енн з Інглсайду

– Постривайте, давайте без ваших котiв, – сказала панi Паркер, яка хотiла провести спокiйний вечiр за написанням дослiдження для Інституту про «Дiтей, яких не зрозумiли». – Бiжiть надвiр, грайтеся. Скоро треба буде йти спати.

Спати! Волтер раптом зрозумiв, що йому доведеться залишитися тут на нiч… багато ночей… два тижнi ночей. Стало страшно. Вiн вийшов у фруктовий садок з мiцно стиснутими кулаками й побачив, як на травi люто зчепилися, б’ються, дряпаються й кричать Бiлл та Ендi.

– Ти дав менi червиве яблуко, Бiлл Паркер, – завивав Ендi.

– Я тобi покажу, як давати менi червивi яблука! Я тобi всi вуха повiдкушую!

У Паркерiв такi бiйки траплялися щодня. Панi Паркер вважала, що бiйки хлопцям не зашкодять. Вона казала, що пiд час бiйок вони бiсяться, а опiсля знову стають найкращими приятелями. Але Волтер, який нiколи ранiше не бачив бiйок, був просто нажаханий.

Фред iх тiльки розпалював, Опал i Кора смiялися, але в очах Елiс стояли сльози. Волтер не мiг такого стерпiти.

Вiн протиснувся мiж двома противниками, якi на мить роз’едналися, аби перевести подих перед наступною атакою.

– Перестаньте битися, – сказав Волтер. – Ви лякаете Елiс.

Бiлл й Ендi на мить здивовано витрiщилися на нього, поки ситуацiя, коли малюк втручаеться у бiйку, не здалася iм смiшною. Вони обидва вибухнули смiхом, i Бiлл поплескав його по плечу.

– Мужнiй вчинок, дiти, – мовив вiн. – Колись з нього будуть люди. Ось тобi за це яблуко… ще й без черв’якiв.

Елiс втерла слiзки з м’яких рожевих щiчок i з захопленням подивилася на Волтера, що Фреду зовсiм не сподобалося.

Звичайно, Елiс – лише дитина, але не дитяча це справа так захоплено дивитися на iнших хлопцiв, коли поруч вiн, Фред Джонсон з Монреаля. Треба було з цим щось робити. Ще до того в будинку Фред чув, як тiтка Джен говорила телефоном з дядьком Дiком.

– Твоя мама серйозно хвора, – сказав вiн Волтеру.

– Вона… не хвора, – закричав Волтер.

– Хвора. Я чув, як тiтка Джен казала дядьковi Дiку, – Фред чув, як його тiтка сказала: «Енн Блайт захворiла», а як весело було додати до цього «серйозно».

 – Вона, певне, помре, коли ти доберешся додому.

Волтер озирнувся, його очi були сповненi болю. Знову Елiс стала бiля нього… i знову решта дiтей зiбралася бiля Фреда. Вони вiдчували щось чуже в цьому темноволосому й милому дитинчатi… вони вiдчували потребу його дражнити.

– Якщо вона хвора, – сказав Волтер, – тато ii вилiкуе.