Енн із Зелених Дахів

Нарештi, погляд ii зупинився на однiй фермi, що стояла далеко вiд дороги i бiлiла в серпанку квiтучих дерев i сутiнок довколишнього лiсу. Над нею з пiвденно-захiдного боку бездоганно чистого неба виблискувала величезна кришталево-бiла зiрка, немов свiтильник, який вказуе шлях, повний надiй.

– Ось це, правда? – сказала вона, вказуючи рукою.

Метью якось аж радiсно хльоснув кобилу вiжками.

– Ну, вгадала! Але, впевнений, панi Спенсер все докладно описала, тому тобi це вдалося.

– Нi, вона не описувала… правда, не описувала.

Їi словами можна описати будь-яку з цих ферм. У мене не було уявлення, як вона виглядае. Проте щойно побачивши, я вiдчула, що це мiй будинок. О, мабуть, я увi снi. Знаете, в мене, напевно, вся рука вище лiктя в синцях, стiльки разiв я себе сьогоднi щипала. Кожну хвилину мене охоплювало страшне почуття: все це тiльки сон. І тодi я щипала себе, щоб переконатися: нi, все насправдi. А потiм подумала: якщо навiть це тiльки сон, то краще спати й дивитися його якомога довше. І я перестала себе щипати. Але це не сон, i скоро ми будемо вдома.

Захоплено зiтхнувши, вона знову занурилася в мовчання. Метью неспокiйно совався на своему мiсцi. Вiн тiшився, що це Мерил, а не йому доведеться сказати цiй бiднiй бездомнiй дитинi, що будинок, якого вона так прагнула, не стане ii' домом. Вони проiхали по Долинi Лiнд, де вже було досить темно, – але не так, щоб панi Рейчел не помiтила iх зi свого спостережного пункту бiля вiкна, а потiм пагорбом i довгою стежкою до Зелених Дахiв.

На той час Метью почав тремтiти й не мiг собi пояснити причину цього. Вiн думав не про Мерил, не про себе, не про тi клопоти, якi ця помилка, ймовiрно, iм принесе, а про розчарування дiвчинки. Коли вiн подумки бачив, як захоплення згасае в ii очах, у нього з’являлося хворобливе вiдчуття, нiби вiн був спiвучасником убивства. Таке вiдчуття з’являлося в нього, коли треба було зарiзати ягня або теля або будь-яке iнше невинне маленьке створiння.

Коли вони пiд’iхали до будинку, було вже зовсiм темно i чулося тiльки шелестiння тополь.

– Послухайте, дерева розмовляють увi снi, – прошепотiла дiвчинка, коли вiн зняв ii з кабрiолета й поставив на землю. – Якi в них, мабуть, чудовi сни!

Потiм, мiцно тримаючи саквояж, що мiстив у собi «все ii земне майно», вона пiшла за Метью в будинок.

III. Сюрприз для Мерил Катберт

Мерил швидко пiднялася iм назустрiч, коли почула, як Ме-тью вiдкрив дверi.