Енн із Зелених Дахів

– Ти вже велика, Енн i можеш сама помолитися, – сказала вона нарештi. – Просто подякуй Боговi за всi його благодiяння й смиренно попроси Його про те, чого хочеш.

– Добре, я постараюся, – пообiцяла Енн, ховаючи обличчя в колiнах Мерил.

Милостивий Отець наш небесний – так кажуть священники в церквi, тож, напевно, пiдiйде i для особистоi молитви, правда? – запитала вона, пiднявши голову на мить. – Милостивий Отець наш небесний, я дякую Тобi за Бiлий Шлях Чарiвностi, й Озеро Блискучих Вод, i Боннi, й Снiгову Королеву.

Я дуже вдячна за них. І це усе те добро, про яке я можу зараз згадати i за яке повинна подякувати Тобi. Щодо моiх бажань, то iх так багато, що перелiк забрав би багато часу. Тому я згадаю тiльки два – найважливiшi. Будь ласка, дозволь менi залишитися в Зелених Дахах i зроби мене красивою, коли я виросту.

    З повагою, Анна Ширлi.

– Ось, все в порядку? – запитала вона бадьоро, встаючи з колiн. – Я пiдiбрала б значно розкiшнiшi вирази, якби в мене був час подумати.

Тiльки думка про те, що не вiдсутнiсть побожностi, а духовне невiгластво стало причиною цього незвичайного звернення до Бога, допомогла Мерил зберегти присутнiсть духу.

Вона дбайливо вкрила дiвчинку ковдрою, в душi пообiцявши собi, що завтра ж велить iй вивчити справжню молитву, i вже виходила з кiмнати, забравши свiчку, коли Енн знову покликала ii:

– Я щойно згадала, що треба було сказати «Амiнь» замiсть «З повагою». Так? Так священники говорять. Я забула про це, але вiдчувала, що потрiбен якийсь кiнець, i я прилаштувала такий.

Як ви думаете, це велика помилка?

– Нi… не думаю… – сказала Мерил. – Лягай i спи спокiйно. Добранiч.

– Сьогоднi я можу сказати «На добранiч» iз чистою совiстю, – сказала Енн, iз насолодою пiрнаючи в подушки.

Мерил повернулася на кухню, поставила свiчку на стiл i рiшуче звернулася до Метью:

– Метью, саме час, щоб хтось зайнявся вихованням цiеi дiвчинки. Вона майже повна язичниця. Вiриш, вона нiколи в життi не молилася!? Схожу завтра до пастора й попрошу молитовник для дiтей, ось що я зроблю.

І вона ходитиме до недiльноi школи, тiльки-но я пошию iй пристойну сукню. Так, бачу, клопоту менi вистачатиме. Що ж, кожен повинен мати в життi свою частку турбот. Донинi в мене було спокiйне життя, але настала нарештi й моя година. Сподiваюся виконати свiй обов’язок як слiд.

VIII. Виховання Енн

Через вiдомi причини Мерил так до вечора наступного дня й не сказала Енн, що залишае ii в Зелених Дахах.