Енн із Зелених Дахів

До обiду вона давала iй рiзнi доручення й уважно спостерiгала, як дiвчинка iх виконуе. Та вже до полудня переконалася, що Енн моторна й слухняна, працьовита й тямуща. Головним ii недолiком була схильнiсть впадати в задуму. Тодi прямо посеред якогось заняття вона геть-чисто про нього забувала, поки гучне зауваження або несподiвана катастрофа не повертали ii на землю.

Скiнчивши мити посуд пiсля обiду, Енн несподiвано зупинилася перед Мерил з виглядом людини, що зважилася дiзнатися про найжахливiший вирок. Їi тендiтна постать тремтiла з нiг до голови, обличчя палало, очi здавалися майже чорними.

Вона мiцно стиснула руки перед грудьми й благально промовила:

– О, будь ласка, панi Катберт, скажiть менi, чи збираетеся ви вiдiслати мене чи нi. Я намагалася бути терплячою весь ранок, але вiдчуваю, що бiльше не можу виносити цю невiдомiсть. Це жахливе вiдчуття. Будь ласка, скажiть менi!

– Енн, ти не ошпарила ганчiрку окропом пiсля миття посуду, як я тобi велiла, – сказала Мерил незворушно. – Пiди й зроби це, перш нiж ставити запитання.

Дiвчинка виконала наказ i, обернувшись до Мерил, знову зупинила на ii обличчi благальний погляд.

– Добре, – сказала Мерил, розумiючи, що не здатна придумати жодноi причини для вiдтермiнування вiдповiдi на запитання дiвчинки. – Гадаю, що можу тобi сказати. Ми з Метью вирiшили залишити тебе. Зрозумiло, якщо ти спробуеш бути хорошою дiвчинкою та поважатимеш нас. Але, дитя, що з тобою?

– Я плачу, – сказала Енн знiяковiло. – Не знаю чому. Я так зрадiла, як тiльки людина може радiти.

О, радiти – зовсiм не те слово. Це було зi мною, коли я побачила Бiлий Шлях Чарiвностi й цвiтiння вишня… але це! О, це набагато бiльше, нiж радiсть. Я щаслива! І намагатимуся бути дуже хорошою. Це тяжка праця, бо панi Томас часто говорила менi, що я жахливо погана. Але все одно намагатимусь з усiх сил. Ви не знаете, чому я плачу?

– Мабуть, ти просто схвильована та збуджена, – сказала Мерил несхвально. – Сядь на стiлець i заспокойся. Боюся, ти занадто схильна як до слiз, так i до смiху.

Так, ти залишишся в нас, i ми постараемося, щоб тобi було тут добре. У вереснi пiдеш до школи, бо нинi до початку канiкул залишилося всього два тижнi.

– Як менi вас називати? – запитала Енн. – Панi Катберт? Чи тiтка Мерил?

– Нi, зви просто Мерил. Я не звикла до панi Катберт, це мене дратуе.

– Але це зовсiм нешанобливо – просто Мерил, – запротестувала Енн.

– Гадаю, не буде нiякоi неповаги, якщо тiльки ти говоритимеш з повагою.