Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Королівська пошта Фантіппо

А тодi матрос з машинного вiддiлення, який теж прагнув, щоб його кораблевi дiсталася честь захопити Боунза, закрив запобiжний клапан на паровому двигунi, аби збiльшити швидкiсть, а потiм пiднявся на палубу поспостерiгати за гонкою. І дуже скоро, звiсно ж, один iз новiсiньких котлiв «Вiолета» вибухнув зi страшенним гуркотом, розгромивши машинне вiддiлення.

Однак, будучи багатощогловим вiйськовим кораблем, «Вiолет» усе ще залишався швидкiсним судном. Тож вiн мчав уперед, шалено розсiкаючи хвилi й поволi настигаючи работорговця.

Проте хитрого Боунза, що мав таку значну перевагу, не так-то просто було наздогнати. А скоро й сонце почало сiдати, й Капiтан помiтно спохмурнiв i сердито тупав ногами. Бо знав, що в темрявi його вороговi вже нiчого не загрожуватиме.

На нижнiх палубах, де були матроси, солдатовi, який випадково вистрiлив з рушницi, доводилося непереливки. Усi його товаришi напосiлися на нього й шпиняли за те, що вiн виявився таким йолопом i попередив Боунза, який тепер майже напевно втече.

Вiдстань до работорговця все ще була занадто великою, аби використовувати тi гармати, якi були на озброеннi в тi часи. Проте, коли Капiтан побачив, що присмерк наповзае на море i його суперник вислизае, то вiддав наказ пiдготувати гармати, хоча в нього не було й найменшоi надii, що його пострiли влучать у работорговця з такоi вiддалi.

Щодо Стрiмкокрила, то як тiльки розпочалося переслiдування, вiн прилетiв на крейсер перепочити i якраз балакав iз Лiкарем, коли вiд Капiтана надiйшов наказ пiдготувати гармати.

Тож Лiкар i Стрiмкий спустилися вниз, щоб подивитися, як вони будуть стрiляти.

Там панувала дiлова, але напружена атмосфера. Кожен гармаш нахилився над своею гарматою, нацiлюючи ii, вираховуючи вiдстань до ворожого судна й чекаючи наказу вiдкрити вогонь. Той бiдолаха, якого зацькували його товаришi, усе ще мало не плакав через свою дурну помилку.

І тодi офiцер вигукнув: «Вогонь!» Із гуркотом, який струсонув корабель з носа й до корми, гарматнi ядра зi свистом полетiли понад водою.

Але жодне з них не влучило в работорговця. Плюх! Плюх! Плюх! Ядра попадали у воду, не завдавши вороговi жодноi шкоди.

– Занадто мало свiтла, – нарiкали артилеристи. – Як можна у щось влучити за двi милi у цьому проклятому присмерковi?

Тодi Стрiмкий прошепотiв Лiкаревi на вухо:

– Попросiть, щоб я вистрiлив iз гармати. Я бачу краще за них при слабкому свiтлi.