Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Королівська пошта Фантіппо

Та саме в цю мить прийшов наказ вiд Капiтана: «Припинити вогонь!» І гармашi залишили своi мiсця.

Щойно вони повернулися спинами, Стрiмкий заскочив на одну з гармат, розставив своi короткi бiлi лапки й притулив намистинку свого чорного очка до прицiлу. Потiм крилами почав давати знаки Лiкаревi, що стояв позад нього, аби той повернув гармату в той чи той бiк, так щоб нацiлитися, як вiн хотiв.

– Вогонь! – цвiрiнькнув Стрiмкий. І лiкар вистрiлив.

– Що це в чорта таке? – загорлав Капiтан з командного мiстка, коли пролунав пострiл.

 – Я хiба не наказав припинити вогонь?

Вогонь! – цвiрiнькнув Стрiмкий

Та перший помiчник потягнув його за рукав i показав на корабель работорговцiв. Стрiмкокрилове ядро акуратно перерiзало його головну щоглу надвое, i всi вiтрила жужмом попадали на палубу!

– Тисяча чортiв! – закричав Капiтан. – Ми влучили в нього! Дивiться, Боунз сигналiзуе прапорцями, що здаеться!

Тодi Капiтан, який секунду тому був сповнений рiшучостi покарати того, хто стрiляв без його наказу, забажав знати, хто зробив цей фантастичний пострiл, який знерухомив работорговця.

Лiкар вже збирався сказати йому, що це був Стрiмкий. Але той шепнув йому на вухо:

– Облиште, Лiкарю. Вiн вам усе одно нiколи не повiрить. Ми стрiляли з гармати того хлопця, який допустився помилки. Нехай вiдновить довiру до себе. Вони, мабуть, нагородять його медаллю, i вiн почуватиметься краще.

На борту «Вiолета» панувало загальне пiднесення, коли вони наблизилися до покалiченого работорговця, який непорушно завмер на поверхнi моря.

Боунза, капiтана, з усiею його командою зi ще одинадцяти негiдникiв було взято в полон й замкнуто внизу в арештантських камерах вiйськового корабля. Потiм Лiкар iз Зузаною та кiлькома матросами й офiцерами перейшли на судно работорговцiв. Зайшовши до трюму, вони побачили, що вiн набитий рабами, закутими в кайдани. І Зузана вiдразу ж упiзнала свого чоловiка й, обiйнявши його, розплакалася з радостi.

Чорношкiрих людей вiдразу ж звiльнили вiд оков й перевели на вiйськовий корабель.

Затим «Вiолет» узяв судно работорговцiв на буксир. І це був кiнець злочинного бiзнесу мiстера Боунза.

Потiм було багато веселощiв, i рукостискань, i привiтань на борту вiйськового корабля. Для рабiв приготували розкiшний обiд на головнiй палубi. А Джона Дулiттла, Зузану та ii чоловiка було запрошено на офiцерську трапезу, на якiй за iхне здоров’я пили портвейн, а Капiтан i Лiкар виголошували промови.