Енн із Ейвонлі

Вона вiднесе цей пирiг пановi Гаррiсону як пропозицiю примирення.

«Це, звiсно, якщо вiн узагалi дасть менi можливiсть сказати хоч щось, – з жалем подумала вона, поки перелазила через огорожу на пасовищi й зрiзала дорогу через поле, що виблискувало золотом у сяйвi мрiйливого серпневого вечора. – Тепер я знаю, як почуваються тi, кого ведуть на страту».

III. Пан Гаррiсон удома

Будинок пана Гаррiсона був дещо старомодною, побiленою, з низькими карнизами спорудою, що стояла на краю густого хвойного лiсу.

Пан Гаррiсон же сидiв у сорочцi на затiненiй виноградними лозами верандi, насолоджуючись вечiрньою люлькою. Зрозумiвши, хто це йде стежкою, вiн швиденько звiвся на ноги, кинувся до будинку й зачинив за собою дверi. Реакцiя його була такою дивною просто через ефект несподiванки, змiшаний iз почуттям сорому за вчорашню нестриманiсть. Та цього було достатньо, щоб усi залишки вiдваги вивiтрились iз серця Енн.

«Якщо вiн такий сердитий вже зараз, то що ж буде, коли вiн почуе, що я накоiла?» – з сумом подумала вона, стукаючи у дверi.

Та ось пан Гаррiсон вiдчинив iх, сором’язливо всмiхаючись, i запросив ii увiйти, говорячи тоном м’яким i дружнiм, хоча й трохи нервовим. Вiн вiдклав убiк свою люльку й надiв пальто, а тодi дуже ввiчливо запропонував Енн присiсти на страшенно запилене крiсло. Прийом проходив би дуже приемно, якби тiльки не той балакучий папуга в клiтцi, що вирячився на них своiми злими жовтими очиськами. Не встигла Еннi присiсти, як Джинджер закричав:

– Лишенько, навiщо сюди заявилася ця руда вiтрогонка?

Складно було б визначити, у кого лице в цю мить почервонiло сильнiше: в пана Гаррiсона чи в Енн.

– Не зважай на цього папугу, – сказав пан Гаррiсон, гнiвно глянувши на Джинджера. – Вiн… вiн завжди говорить нiсенiтницi. Я взяв його у свого брата, котрий був моряком. Моряки не дуже схильнi пiдбирати слова, а папуги тiльки все повторюють.

– Так, я розумiю, – сказала бiдолашна Енн, згадуючи про свою мiсiю, яка гамувала обурення.

Вона не могла дозволити собi ображати пана Гаррiсона за таких обставин, це вже напевне. Коли ти щойно так нашвидкуруч продав джерсiйську корову одного чоловiка без його вiдома чи згоди, то не слiд ображатися, якщо його папуга говоритиме тобi щось неприемне. Незважаючи на це, «руда вiтрогонка» була не такою покiрною, як мала б.

– Я прийшла зiзнатися вам у дечому, пане Гаррiсон, – рiшуче сказала вона. – Це… це стосуеться… тiеi джерсiйськоi телицi.