Енн із Ейвонлі

Газети були розкладенi й далi, через увесь передпокiй i аж до строгоi, iдеально чистоi вiтальнi. Енн та Дiана обережно сiли на найближчi крiсла й розповiли про свое доручення. Панi Вайт чемно iх вислухала, лише двiчi перебивши: один раз, щоб вигнати заповзятливу муху, а iнший – щоб пiдiбрати якусь дрiбну травинку, що впала на килим з сукнi Енн. Енн почувалася страшенно винною, але панi Вайт велiла записати за нею пожертву у два долари, якi вона одразу ж iм i вiддала – «щоб ми не приходили за ними ще раз», – сказала Дiана.

коли вони вийшли надвiр. Перш нiж вони встигли вiдв’язати свого понi, панi Вайт уже встигла зiбрати всi газети, а виiжджаючи з подвiр’я, вони бачили, як вона вже старанно замiтае в передпокоi.

– Я завжди чула, що панi Теодора Вайт – найбiльш охайна жiнка в цiлому свiтi, i тепер я в це вiрю, – сказала Дiана, даючи волю своему тамованому смiху, як тiльки з’явилася нагода.

– Я рада, що в неi немае дiтей. – урочисто заявила Енн. – Бо якби мала, iм би велося нестерпно тяжко.

Коли вони прийшли до Спенсерiв, панi Ізабелла змусила iх почуватися нещасними, адже наговорила багато неприемного про всiх ейвонлiйцiв.

Пан Томас Болтер вiдмовився жертвувати бодай що-небудь оскiльки клуб, споруджений двадцять рокiв тому, збудували не там, де вiн рекомендував. Панi Естер Белл, котра була iконою хорошого здоров’я, десь пiв години в деталях розповiдала iм про всi своi болячки, а тодi з сумом дала iм п’ятдесят центiв, кажучи, що в цей час наступного року вона вже не зможе цього зробити… нi, вона вже буде в могилi.

Проте найгiрше iх прийняли в домi Саймона Флетчера. Коли вони заiхали у двiр, то побачили два обличчя, що пильно спостерiгали з ними з ганку через вiкно. Та хоча вони стукали у дверi й терпляче та наполегливо чекали, нiхто так i не пiдiйшов до дверей. Роздратованi й обуренi дiвчата врештi поiхали геть вiд Саймона Флетчера. Навiть Енн зiзналася, що починае вiдчувати зневiру. Проте незабаром напрям течii змiнився. Вони проiхали кiлька садиб Слоанiв, де одержали чималi пожертви, i вiдтодi аж до самого завершення iм щастило, хiба лише iнодi доводилося зiткнутись iз неприязним ставленням.

Останнiм мiсце, де iм довелося побувати, був дiм Роберта Дiксона, розташований бiля моста через ставок. Там вони залишилися на чай, хоча й були вже майже вдома, та не хотiли образити панi Дiксон, в якоi була репутацiя дуже «чутливоi» жiнки.

Поки вони були там, до них зайшла старенька панi Вайт.

– Я щойно була в Лоренсо, – оголосила вона.