Таємний сад

Індiйського слугу не просили зробити те чи те, йому наказували, тож нi про якi «будь ласка» i «дякую» навiть не йшлося. Ба бiльше, Мерi завжди давала ляпаса своiй Аi, коли сердилася, хоч та була лiтньою жiнкою.

Дiвчинка мимоволi подумала, а чи наважилася б вона так вчинити з Мартою й дiйшла висновку, що ця привiтна дiвчина навряд чи дозволила б так iз собою поводитися. У ii манерах було щось рiшуче й смiливе. Мерi навiть припустила, що вона, мабуть, вiдповiла б теж ляпасом.

– Ти якась дивна служниця, – зверхньо промовила Мерi, визираючи з подушок.

Марта, тримаючи в руках щiтку, присiла навпочiпки й щиро розсмiялася.

– О, я це знаю, – без будь-яких ознак гнiву сказала вона. – Якби тут, в Мiзелтвейтi, була справжня панi, мене б нiколи не взяли навiть другою покоiвкою. Хiба що посудницею, але у верхнi кiмнати менi було б зась. Я дуже проста й розмовляю по-йоркширськи. Але в цьому дивному будинку немае нi пана, нi панi, тiльки пан Пiтчер i панi Медлок. Пан Крейвен не любить, щоб його турбували, коли вiн тут, до того вiн майже постiйно у вiд’iздi.

Панi Медлок по добротi своiй дала менi це мiсце, щоправда, зазначивши, що нiколи не зробила б цього, якби Мiзелтвейт був таким, як iншi багатi будинки.

– А тепер ти будеш моею служницею? – запитала Мерi тим самим зарозумiлим тоном, до якого вона звикла в Індii.

Марта знову почала чистити решiтку.

– Я служу панi Медлок, – рiшуче сказала вона, – а вона служить пановi Крейвену. Тут я прибиратиму кiмнати та трохи прислужувати вам. Щоправда, вам багато послуг не знадобиться.

– А хто мене одягатиме? – поцiкавилася Мерi.

Марта, присiвши навпочiпки, втупилася в неi, а потiм вiд здивування знову заговорила йоркширською говiркою.

– Хiба ви не можете самi одягнутися? – запитала вона.

– Що ти сказала? Я не розумiю тебе, – розiзлилася Мерi.

– О, я забула, – швидко промовила Марта. – Панi Медлок велiла менi стежити за мовою, а то ви не зрозумiете, що я кажу. То ви самi не можете надiти сукню?

– Нi, – майже з обуренням вiдповiла Мерi.

 – Я нiколи в життi цього не робила. Мене завжди одягала моя Ая.

– Що ж, тодi доведеться навчитися, – сказала Марта, очевидно, не пiдозрюючи, що говорить зухвало. – Не така вже ви й маленька – самi можете подбати про себе. Вам буде дуже корисно доглядати за собою. Моя мати каже, що не розумiе, чому багатi самi роблять своiх дiтей безпомiчними: няньки iх миють, одягають i гуляти виводять, наче цуценят.

– В Індii все iнакше, – стояла на своему Мерi.