Знахар

Осiнне чи теплiше пальто?

– Однаково.

– На вулицi лише п’ять градусiв. Краще, думаю, теплiше, – вирiшив лакей i подав пальто.

– Рукавички! – закричав, вибiгаючи за професором на ганок, але Вiльчур вже не почув. Вiн був на вулицi.

Кiнець жовтня того року був холодним i дощовим. Сильний пiвнiчний вiтер оббивав iз дерев рештки передчасно пожовклого листя. На тротуарах хлюпала вода. Поодинокi перехожi йшли з пiднятими комiрами, схиливши голову, щоб сховати обличчя вiд дрiбних, гострих крапель дощу, або обома руками тримали парасолi, якi щоразу шарпали раптовi пориви вiтру.

З-пiд колiс автомобiлiв, якi рiдко проiжджали вулицею, розлiталися каламутнi бризки води, конi лiниво чалапали, тягнучи фаетони з пiднятими навiсами, якi омивав дощ, вони мляво виблискували у свiтлi жовтих лiхтарiв.

Доктор Рафал Вiльчур машинально застебнув пальто i пiшов уперед.

«Як вона так могла вчинити! Як могла!» – повторював подумки. Чи вона не усвiдомлювала, що вiдбирае у нього все, що позбавила його сенсу i мети iснування? І чому?.

. Тому, що зустрiла якогось чоловiка… Якби вiн тiльки знав, якби був упевнений, що той зумiе оцiнити ii, не скривдить, дасть iй щастя. Написала тiльки його iм’я: Янек.

Вiльчур у пам’ятi почав перебирати ближчих i дальших знайомих. Нiхто з них. Може, це якийсь злидар, шахрай, волоцюга, який ii покине при першiй же нагодi. Якийсь професiйний спокусник, який напустив Беатi туману, обкрутив, пiдманув фальшивими освiдченнями та присягами.

Авжеж, вiн розраховував на грошi. Що станеться, коли вiн переконаеться, що Беата навiть своiх дорогоцiнних прикрас не взяла?.. Це точно рафiнований пройдисвiт. Так, треба його ловити, треба, поки ще е час, вiдвернути злочин. Потрiбно вимагати вiд влади, вiд полiцii шукати iх. Оголосити iх у розшук, послати детективiв…

Пiд впливом такоi думки вiн затримався й оглянувся. Був у середмiстi. Пригадав собi, що десь тут, на другiй чи третiй вулицi колись, проiжджаючи поряд, бачив вивiску комiсарiату полiцii.

Вирушив у тому напрямку, але, зробивши кiлька крокiв, повернувся.

– І що з того, що я ii знайду? Вона нiколи не погодиться повернутись до мене. Вона щиро написала, що не кохае, що ii дратувала так звана вищiсть, його багатство i слава… І його любов. Вона була настiльки делiкатною, що цього чiтко не сказала… Яким правом вiн може ii судити, вирiшувати ii долю? Навiть якщо вона хоче поневiрятися разом iз отим?..