Знахар

На сходi вже починало сiрiти, коли пiсля другого стуку в зачиненi вiконницi, нарештi, вони потрапили до маленького магазинчика, просякнутого випарами бочок iз-пiд оселедцiв, запахами пива та гасу. У кiмнатi за магазином, ще бiльш просмердiлiй, у цигарковому диму дешевого, кислуватого тютюну, в кутку сидiли кiлька вщент п’яних чоловiкiв. Господар, квадратний здоровило з мордою заспаного бульдога, у бруднiй сорочцi й у розстебнутiй жилетцi, нi про що не питаючи, поставив на вiльний столик пляшку горiлки та вищерблену тарiлку з обрiзками якогось м’ясива.

Але тут було тепло. Розкiшно тепло, замерзлi аж до болю руки, здавалося, вiдходили. Перша чарка горiлки вiдразу зiгрiла горло та шлунок. Випадковий товариш не переставав говорити. Пияки в кутку не звертали на прибульцiв нiякоi уваги. Один голосно хропiв, трое iнших час вiд часу вибухали белькотiнням якихось незрозумiлих слiв. Нiби про щось сперечались.

Друга чарка горiлки принесла Вiльчуровi певне полегшення.

«Як це добре, – подумав вiн, – що на мене тут нiхто не дивиться, нiхто нiчого…»

– …бо, прикинь, графе, – тягнув свiй монолог зарослий товариш, – Наполеона дiдько вхопив, Олеська Македонського ditto[9 - Так само (лат.).]. А чому, питаеш, так голосно? А це все тому, що рiч не полягае в тому, щоб бути кимось. Мистецтво – бути нiчим. Дрiбним iнсектом[10 - Комахою.] за комiром Провидiння – disce puer[11 - Вчися, хлопче (лат.).]! Я це тобi кажу, я, Самуiл Обедзинський, який нiколи не впаде з котурнiв i не розiб’еться, бо нiколи нi на що не вийде.

Шанс?.. Є, зрештою: скорiше сам здохнеш. Стережiться кульок, громадяни!

Пiднiс догори пусту пляшку i закричав:

– Пане Дрожджику, ще одну! Дарувальнику всiлякоi радостi, опiкуне заблукалих, жертводавцю свiдомостi й забуття.

Понурий шинкар, не поспiшаючи, принiс горiлку, широкою долонею вдарив об дно i поставив перед ними вiдкорковану пляшку.

Професор Вiльчур мовчки випив i здригнувся. Вiн нiколи не пив i противний смак ординарноi горiлки викликав огиду. Але вже вiдчував легкий шум у головi та хотiв сп’янiти повнiстю.

– Сенс володiння сiрою мозковою масою, – говорив чоловiк, який назвався Самуiлом Обедзинським, – полягае в жонглюваннi мiж свiдомiстю i мороком.