Знахар

Бо чим же можна виправдати драму iнтелекту, який доходить до абсурдного твердження про те, що е вибриком природи, непотрiбним баластом, мiхуром, причепленим до хвоста нашоi звiрячоi високоповажностi? Що ти знаеш про свiт, про речi, про мету iснування? Так, питаю тебе, iстото, обтяжена двома кiлограмами мозковоi речовини, що ти знаеш про мету?.. Чи це не парадокс? Ти не зможеш поворухнути рукою, не зможеш зробити кроку без чiткого розумiння мети. Правда?.. А тим часом народжуешся i протягом кiлькох десяткiв рокiв робиш мiльйони, мiльярди рiзноманiтних дiй, борешся, працюеш, вчишся, падаеш, встаеш, радiеш, упадаеш в розпач, думаеш, споживаеш стiльки енергii, скiльки ii виробляе варшавська електростанцiя, на якого дiдька все це? Так, друже, не знаеш i знати не можеш, iз якою метою ти все це робиш.

Єдиною iнстанцiею, до якоi ти можеш звернутися за достовiрною iнформацiею в цьому розумiннi, е твiй розум, а той, скажiмо так, безпорадно розводить руками. Отже, де сенс, де логiка?

Вiн голосно засмiявся й одним духом перехилив чарку.

– Тож для чого iснуе розум, якщо не вмiе виконати свого единого, власне, единого завдання?.. Знаю, яку вiдповiдь менi дасть, але це також дурницi. Скаже, що поле його дiяльностi охоплюе тiльки функцii життя. Причини i мета життя належать до iншого департаменту. Погоджуюсь. Але ти побачиш, як вiн собi дае раду з життям. Що нам може це пояснити? І, виявляеться, що нiчого. Нiчого, окрiм найелементарнiших звiрячих функцiй. То для чого ж вирiс у нас пiд черепом цей новотвiр? На яку таку бiду, запитую тебе, вельмишановний друже? Бо що вiн знае? Чи знае, що таке думка?! Чи вiн дав чоловiковi бодай пiзнати самого себе? Пiзнати хоча б настiльки, щоб спромога була з упевненiстю сказати: я – негiдник або я – порядна людина.

Я – iдеалiст або матерiалiст. Нi та й нi, стократ – нi! Скаже тiльки, чи хочу телятини або свинини. Але на це вистачить розуму звичайного дворняги. А якщо йдеться про людей, про ближнього? Навчить нас чогось?.. Нi! Даю гарантiю всiм своiм майном, що пiд вашим, пане, високим чолом не зародилося нiякоi аксiоми щодо моеi цiкавоi особи. Хоч ми й розмовляемо мiж собою вже… двi пляшки. Зрештою, скажiмо, чи у вас, пане, е якась аксiома не щодо мене, але щодо тих, хто вам вiдомий багато рокiв?.. Може, щодо братiв, щодо батька, щодо дружини, щодо друга?.. Нi! Люди ходять у непробивних скафандрах. І немае способiв проникнути у iхнiй змiст. За нас, кавалерiв! Пий, пане!

Стукнув у чарку Вiльчура i випив свою.