Знахар

– Що ж ти вдаеш iз себе дурня, – гаркнув вiн, – не знаеш, звiдки ти?

– Не знаю, – повторив чоловiк.

– То тобi, напевно, розум помiшався. А того, хто тобi голову розбив, ти теж не знаеш?

Той обмацав собi голову i пробурмотiв:

– Не знаю.

– Ну то злазь iз воза! – крикнув розлючений до краю селянин. – Злазь!

Потягнув на себе вiжки i кобила стала. Незнайомець слухняно звалився на шосе. Злiз i почав роззиратися на всi боки, нiби був без тями. Баньковський, зауваживши, що незнайомець, можливо, не мае нiяких злих намiрiв, вирiшив звернутися до його сумлiння.

– То я з тобою по-людськи, по-християнськи, а ти як до пса. Тьху, мiське стерво! Питаю, чи з Варшави, то навiть вiдповiдае, що не знае. То, може, також не знаеш, що тебе мати породила?.. Може, й не знаеш, що ти за один i як тебе звати?..

Незнайомець дивився на нього широко розплющеними очима.

– Як?.. мене звати?.. Як?.. Н-не знаю… не знаю…

І на його обличчi м’язи скоротилися нiби зi страху.

– Тьху! – сплюнув Баньковський i раптово свиснув батогом по хребтi кобили. Вiз покотився вперед.

Вiд’iхавши зо двi стаi[15 - Давня мiра довжини = 1067 метрiв.], господар оглянувся: незнайомець iшов краем шосе за ним.

– Тьху! – повторив i вдарив кобилу, що аж почала бiгти риссю.

Роздiл II

Зникнення професора Рафала Вiльчура зворушило усе мiсто. Передовсiм у всьому цьому була якась таемничiсть. Усi тi, хто роками зустрiчався з професором i добре його знав, запевняли, що будь-якi припущення на тему самогубства були абсурдними.

Вiльчур вiдзначався надзвичайним життелюбством, любив свою роботу, любив родину, любив життя. Його фiнансовий стан був надзвичайно добрим. Його слава росла. У лiкарському свiтi його вважали знаменитiстю.

Убивство видавалося також справою, яку слiд було вiдкинути з простоi причини: у професора не було ворогiв. Єдиним мотивом, який можна було б узяти до уваги i який був схожий на правду, – пограбування.

Але й тут з’явилися великi сумнiви. Дуже просто було доведено, що того критичного дня професор мав при собi якусь тисячу злотих. Усi також знали, що вiн носив звичайний простий годинник i навiть не носив обручки. Через те спланований напад з метою пограбування i вбивство, як результат такого нападу, не сприймалися правдоподiбно. У випадку катастрофи або випадкового вбивства тiло швидко було б знайдено.

Залишалась iще одна версiя: втрата пам’ятi.