Знахар

Внизу стояли печатки…

Бородань поглянув на полiцейського: вiн повернувся спиною i читав якесь оголошення, наклеене на дверях. Тепер треба було тiльки покласти шапку на стiл так, щоб прикрити нею папери.

– Прошу забрати ту шапку, – обурився старенький. – Теж знайшов мiсце.

– Вибачте, – буркнув бородань i зсунув ii разом з пачкою паперiв, пiсля цього звернув iх у рулон i сховав до кишенi.

Зрозумiло, що цього разу вiн не мiг скористатися здобутими таким чином документами i був покараний на три тижнi арешту за постiйне бродяжництво.

Уже через три тижнi вiн вийшов iз повiтовоi в’язницi та вже як Антонiй Косiба подався у свiт.

Роздiл IV

У самому маетку в Одринах не було нiчого вартого до огляду. Великий палац, який згорiв пiд час вiйни, порiс кропивою, лопухами та кiнським щавлем, з року в рiк усе бiльше вкривався мохом i плiснявою та все бiльше ставав схожим на руiну. Власниця маетку, княгиня Дубанцева, вдова сановника петербурзького двору, постiйно мешкала у Францii i нiколи не навiдувалася сюди.

Управитель, старий дивак, пан Полешкевич, займав двi кiмнатки у дерев’яному флiгелi на фiльварку, також зi слiдами запустiння та занедбаностi.

Але навколо лежала велика i прекрасна Одринецька пуща, тисячi гектарiв густо зарослих соснами i ялинами, дубами й березами, з пiдлiском iз лiщини i ялiвцю, порiзана крутими, вузькими стежками, на яких частiше можна було вiднайти слiди дикого кабана чи косулi, нiж коня чи людини. З пташиного польоту всi цi величезнi простори були схожими на зелений оксамит iз вшитими блискучими намистинками з напiвшляхетного камiння водних плес, якi змiнюють вiдтiнки.

Води тут не бракувало. Великi й малi озерця, з’еднанi прихованими у лозах i вiльшаниках струмочками, дозволяли простiше об’iхати на човнi, нiж обiйти пiшки. Човнами також найчастiше послуговувалися нечисленнi лiсники.

До панськоi садиби у серединi пущi треба було йти пiшки. Садиба стояла на узгiр’i, на невеликiй галявинi, оточенiй зусiбiч високою стiною старого лiсу.

У садибi мешкав лiсничий, пан Ян Окша, син старого Фiлiпа Окшi, який понад сорок рокiв управляв Одринецькою пущею, а пiсля його смертi синовi лишилися й посада, i все, що мав. Молодий з дитинства вчився у школах у Вiльнi[17 - Нинi Вiльнюс.], а пiзнiше й у далекiй Варшавi. Пiсля довгих рокiв повернувся з дипломом лiсничого у кишенi, з дружиною i донечкою, розпочав життя у садибi i вже п’ятий рiк мав необмежену владу в пущi.