Знахар

Й у цьому полягала найбiльша мука.

Даремно всiм зусиллям волi вiн намагався вирватися з болота небуття. Перестати думати, зосередитися на якомусь буденному простому предметi, врятувати свое внутрiшне «я». Лише фiзичний бiль приносив незначне полегшення. Вiн до кровi кусав тiло, руки i бився головою об стiну аж до втрати сили, до запаморочення.

Тодi лежав безвiльно, знеможений i ледь живий.

Але вiн також смертельно боявся, цей бридкий звiрячий переляк висiв над ним, вiн боявся пробудження своеi пам’ятi.

Боявся всього, що могло стати кошмаром непереборного мороку, який всевладно притягував його, заманював до себе, на дно страшноi вiдкритоi безоднi, iм’я якiй – безумство.

Тому такий допит у вiддiлку був для нього важкими тортурами, та коли вiн опинився сам i переконався, що небезпека приступу минула, навiть радiв iз цього затримання.

Однак нове затримання у полiцii, мука допиту i небезпека нападу наказували йому замислитись над необхiднiстю берегтися вiд цього всього у майбутньому.

Був лише один вихiд: дiстати документи. А оскiльки легальним шляхом не можна було iх здобути, то iх треба було вкрасти, забрати у когось.

Вiн ще не знав, як це зробить, але вже так вирiшив.

Наступного ранку його доставили до староства, яке було розташоване у вiддаленому на кiлька кiлометрiв повiтовому мiстечку, у великому цегляному будинку. Дiльничний полiцейський залишив бороданя на першому поверсi пiд наглядом чергового полiцейського, який наглядав за ще кiлькома арештантами.

Пiсля довгого очiкування iх по одному почали викликати на другий поверх, де розмiщувалася зала суду староства.

Товстенький молодий чиновник сидiв за столом, укритим зеленим сукном i заваленим паперами. Судив швидко. Коли дiйшла черга до бороданя, було видно, що його охопили якiсь сумнiви чи пiдозри, бо наказав чекати. Полiцейський вивiв його до сусiдньоi кiмнати. Тут за столом сидiв якийсь старий i завзято писав. Кiмнатка була маленька. Бородань сiв на лавi пiд вiкном, знiчев’я почав приглядатися до роботи старенького.

На письмовому столi лежали стоси паперiв. Були там прохання, обклеенi проштемпельованими марками, кольоровi повiстки i – бородань стрепенувся: найближче до нього лежала пачка паперiв, скрiплених скрiпкою, а зверху виднiвся документ. Це була метрика. Вiн пiдсунувся ближче i прочитав. Вона була видана на iм’я Антонiя Косiби, який народився в мiстi Калiшi. Порахував роки: 52.