Щось більше за нас

Цi штани були страшенно вузькi i, крiм того, одягнутi на чоботи, так що халяви аж випиналися з-пiд них i ноги вище колiн були тоншi, нiж на литках. В обох пiд пiджаками були однаковi червонi сорочки з однаковими навiть поясами. У першого на вузькiй та довгiй головi – бриль, у другого на короткiй i круглiй – картуз.

Побачивши мене, вони раптом змовкли i чогось засмiялись.

– Давай, брат, закурить! – повернувся високий до короткого. – Щоб, значиться, дома не журились.

– Закурить, так закурить…

Очевидячки iм обом було нiяково, й цю нiяковiсть хотiли заховать i вiд мене, i вiд себе пiд робленою розв’язнiстю.

– У тебе «Ласточка»? Давай, давай «Ласточки»!

Запалили «Ласточки» й одiйшли трохи в куток, iнодi кидаючи на мене цiкавi погляди. Я чекав, що буде далi. Вони посiдали на тинок, що одгороджував музикiв вiд публiки, й тихо загомонiли про себе. Інодi долiтали до мене слова: «роль, Гаркун, реквiзит». Я почав догадуватись, що це були артисти.

«Чи не Гонта це з Залiзняком?» – подумав я. Але не встиг одповiсти собi, бо за кущами зачулись якiсь голоси, а далi навiть можна було розiбрать i розмову.

– Скажiте, пожалуйста! Пхi! – дзвенiв жiночий. – Какая акуратность! С какiх ето пор?.. Удiвiтельно!

– Не удiвiтельно, а нужно являться вовремя. Я тебе ещо вчера говорiл, что на базар нужно раньше ходiть…

– Ну, так i ходi, какого ж ти чорта не ходiш? Скажiте пожалуйста! Я ему должна вставать в 4 часа i бежать на базар… Ізвольте вiдеть, мода какая!

– Не мода, а…

– Ах, замолчi ти радi Создателя, пока я тебя не отчiстiла, как последнюю скотiну.

По цiй мовi в хвiртку ввiйшла дуже худа, дуже щупла, дуже бiлява молодичка в якiйсь мантильцi на плечах, бiлiй косинцi на головi i з книжкою в руцi.

– Акуратнiсть началi заводiть! – саркастично усмiхаючись, пiдiйшла вона до добродiiв i протягнула iм «руку». Поздоровкавшись, кинула на мене поглядом i щось зараз же тихо спитала в Залiзняка й Гонти (бо то, певно, вони були).

– Ви знакомi? – похмуро кинув Гаркун i повiв рукою на мене й на паню.

Я встав, i ми перезнайомились. То була «артiстка iмператорскiх театров А. Галiна» й жiнка Гаркуна-Задунайського, а добродii, як я гадав, високий – Гонта, а короткий – Залiзняк.

– Ну, а Петренкiв i досi нема? – нi до кого не звертаючись, пробурмотав Гаркун.