Щось більше за нас

Постоявши трохи бiля неi, вiн мовчки вмивсь i тихо вернувся до купи. Нiс йому розпух, почервонiв i блищав, як намазаний салом, пiд лiвим оком свiтив синяк.

– Пускайте машину! – повернувся вiн до машинiста, що балакав з Андроном. – А ви йдiть по мiсцях!.. – кинув вiн до робiтникiв, не дивлячись на них.

Але нiхто й не рухнувся, тiльки Карпо знов шарпнувся до нього i щось закричав, але його знов спинили. Гудзик подивився спiдлоба на всiх i знов, одвертаючись, тихiше промовив:

– Ідiть же до роботи… нема чого…

– Зробiть виплату! – гукнув хтось iз валки.

– Яку виплату? – нiби не розумiючи, подивився Гудзик у той бiк, де зачувся голос.

– Не знаете? – тихо й серйозно обiзвався Андрон, що пiдiйшов ближче.

– Не знаю.

– Ну, то можна вам сказати. Давайте нам зараз тi грошi, що ми заробили у вас. О!.. Давайте зараз… Ось так виймайте з кишенi та й давайте…

Гудзик мовчки подивився на нього злим i похмурим поглядом.

– Чого дивитесь так, наче поцiлувати мене хочете? Хочете, щоб пiшла машина, – робiть виплату… Хочете, щоб стояла… то не давайте…

– Та нема в мене зараз грошей…

– А ви пошукайте…

– Та бреше вiн! У кишенi… – закричав Карпо, але Андрон озирнувся до нього, зробив рукою, щоб мовчав, i знов повернувся до Гудзика.

– Немае, кажете?

– Нема… в суботу…

– Ну, то прощавайте… Гайда додому!.. Пошукайте краще!

Гудзик тiльки стиснув плечима й пильно подивився на похмурi, рiшучi лиця робiтникiв, що почали вже рухатись i вiдходити.

– Почекайте! – бовкнув вiн.

Андрон зараз же зупинився.

– Я даю тепер половину, а в суботу…

– Слухайте, пане окономе, – перебив його сердито Андрон, – коли хочете говорити, то говорiть дiло, а не крутiть! Не думайте, що ми такi вже дурнi, як ви собi справдi гадаете. Що морочить голову? Нема у вас грошей? А давайте на що, що зараз знайду у вас в два рази стiльки, скiльки нам треба? Що ж ви думаете, що ми не знаемо, якi ви грошi даете нам на проценти? Нашi ж, нашi! Тi самi грошi, що ми заробляемо у вас. Годi!.. Тепер iнший час настае! Думаете, що й довiку мужик дурний буде? Чекайте трохи!.

Невеличкi запорошенi очi Андрона гнiвно засвiтилися, i голос мов подужчав i задзвенiв.

– Ей, Андроне, гляди! За такi слова знаеш що бувае? – з погрозою буркнув Гудзик, але Андрона наче ще бiльше пiдогрiло це.

– Що буде? Що? У тюрму посадять? Вiйсько покличеш? Чорт вас бери! Кличте, бийте!..