Щось більше за нас

Пропадаемо все одно з панськоi ласки. Грошi нашi давай! Давай хоч те, що даете! Думаете, не бачимо, на кого робимо? Не бачимо, що той, хто наших дiвчат за п’ятака соромить на все село, живе з нашоi працi. Не знаемо, що ми оцими руками заробили тi п’ятаки, що вiн нам кидае!! Годi! Чорта з два тепер! Давай грошi, що заробили! А потiм давай по 80 копiйок у день, то й робитимем. А не хочеш, шукай собi других дурнiв… А ми вже порозумнiшали…

– По 80? – скрикнув Гудзик.

– По 80, по 80!

– Та ти не здурiв часом?

– Дурiй сам!.

– Та якi грошi? – перебив Гудзик. – Якi грошi? Чого ви до мене чiпляетесь? Чим я винен, що пан не дае грошей вам? Що я, своi даватиму вам?

– Брехня! Пан давав, та ти ховав тiльки. Знаемо!.. Та яке нам дiло до пана? Ви всi однi чорти! Ти наймав нас, ти й давай! Даеш?

– Нi!

– Нi?!

– Нi!

– Хлопцi! Додому! Всi додому! – палко закричав Андрон до всiх. – Хто зостанеться, тому сам розiб’ю пику.

– Чекайте! – знов бовкнув Гудзик, але Андрон уже не зупинився. Махнувши тiльки рукою, повернувся i крикнув:

– Нема чого чекати!

– Чекайте, я… Дам по 60!

– По 80!

Зачувши «60», деякi почали зупинятись i нерiшуче м’ятись. Але Андрон, Карпо i ще дехто зараз же накинулись на тих i рушили таки.

– Глядiть! – закричав раптом Гудзик. – Це вам так не минеться!.. Начальство про це сьогодня ж узнае!

– Плювать хотiли ми й на тебе, й на твое начальство! Що, ти нас можеш примусить, щоб ми у тебе робили? Га? – зразу ж озирнувся i навiть ступив до нього декiлька крокiв Андрон.

– Побачите!

– Побачимо! А от чи пустиш ти свою машину, то ми теж побачимо! Хлопцi!.. Берiть паса!.. Таскайте додому!.. Хай кличе свое начальство… Даси нашi грошi, та по 80 у день, тодi вернемо! Берiть паса!

Гудзик перелякано здригнувся й хотiв щось сказати, але тiльки розкрив рота й мовчки смiшно якось став дивитись, як декiлька хлопцiв в один мент згорнули пас, з реготом понесли його кудись i сховали у валцi.

І це всiх ще бiльш нiби пiдпалило. Пiднявся галас, крики, замахали руками, загомонiли, забалакали навiть тi, хто перше ховалися за других, кожний хотiв вилить те, що накипiло за день. Гудзик пригнiчений ходив вiд паровика до машини, заговорював то до одного, то до другого, але, почувши гидку лайку або смiх, одходив i з жахом дивився, як усi до одного збирали свитки, торби i всi своi манатки.