Нарцис і Ґольдмунд

Нарцис:

– Але якщо селянин i король одягненi однаково, тодi дитина навряд чи зможе iх вiдрiзнити.

Гольдмунд:

– Так само, як i наука.

Нарцис:

– Мабуть, все ж не так само. Скажiмо, вона не розумнiша за дитину, але вона терплячiша, вона помiчае не лише найгрубiшi деталi.

Гольдмунд:

– Кожна розумна дитина це зробить. Вона впiзнае короля за поглядом чи за манерою триматися. Одним словом: ви, вченi, – зарозумiлi, ви постiйно вважаете всiх нас дурнiшими. Але й без усiх ваших наук можна бути дуже розумним.

Нарцис:

– Я радий, що ти починаеш це усвiдомлювати. Отже, ти скоро зрозумiеш, що я маю на увазi не розум, коли говорю про рiзницю мiж мною i тобою. Я ж не кажу, що ти розумнiший чи дурнiший, кращий або гiрший. Я лишень стверджую, що ти iнший.

Гольдмунд:

– Це неважко зрозумiти. Але ти говориш не тiльки про неоднаковiсть характерних рис, часто ти говориш про вiдмiнностi долi, призначення. Чому в тебе, наприклад, мае бути iнше призначення, нiж у мене? Ти такий самий християнин, як i я, ти, як i я, вирiшив жити в монастирi, ти, як i я, – дитя милостивого Отця Небесного.

Нарцис:

– Дуже добре. У пiдручнику догматики, звiсно, всi люди однаковi, але не в життi. Улюблений учень Спасителя, на грудях якого вiн вiдпочивав, i той iнший учень, що зрадив його, – менi здаеться, навряд чи вони мали одне й те саме призначення.

Гольдмунд:

– Ти софiст, Нарцисе! Таким чином ми не станемо ближчими один одному.

Нарцис:

– Ми жодним чином не станемо ближчими один одному.

Гольдмунд:

– Не кажи такого!

Нарцис:

– Але я дiйсно так вважаю. Це не наше завдання ставати ближчими один одному, так само як Сонце й Мiсяць або море й суша не наближаються одне до одного. Ми з тобою, любий друже, як Сонце й Мiсяць, як море й суша. Наша мета – не перейти один в одного, а пiзнати один одного, навчитися бачити й шанувати його таким, як вiн е, а саме: протилежнiстю й доповненням iншого.

Збентежений, Гольдмунд опустив голову, його обличчя стало сумним.

Нарештi вiн промовив:

– Це тому, що ти так часто не сприймаеш серйозно моiх думок?

Нарцис не квапився з вiдповiддю. А тодi сказав ясним i твердим голосом:

– Саме тому. Ти мусиш звикнути, любий Гольдмунде, до того, що я серйозно сприймаю тiльки тебе самого. Повiр, я серйозно ставлюся до кожного звуку твого голосу, до кожного твого жесту, до кожноi усмiшки.