Казки, легенди, притчі

Хотiлося знати, чи справдi молодий пан Морозiнi у своiх мандрах увивався за жiнками й мав на Кiпрi та в iнших мiсцях безлiч коханок. Воно так було й насправдi, i Маргерiта почала вагатися, ii охопив страх, i про нову подорож свого нареченого, що мала вiдбутися невдовзi, вона тепер думала, гiрко зiтхаючи. Врештi-решт Маргерiта не могла цього бiльше витримати й одного ранку, коли Бальдассаре був у неi вдома, вона йому все розповiла, не приховавши жодного свого побоювання.

Вiн розсмiявся.

– Те, що тобi, моя кохана, моя найчарiвнiша, розповiдали, може почасти й брехня, але бiльшiсть iз того все-таки правда.

Кохання, наче хвиля, воно приходить i, пiдхоплюючи нас, веде за собою, а ми не можемо йому опиратися. І все ж я добре знаю, чим я завинив перед своею нареченою й дочкою такого благородного дому. Однак ти можеш не хвилюватися. Я бачив у рiзних краях рiзних гарних жiнок i в деяких iз них закохався, але жодна з них i тiнню не скидаеться з тобою.

І через те, що вiд його сили та мужностi вiдходили якiсь дивочари, вона заспокоiлася, посмiхнулася й погладила його тверду, засмаглу руку.

Проте щойно вiн пiшов, усi ii побоювання повернулися й вилися гадюкою коло серця. Отже, ця гордовита панна пiзнала таемниче, присмирене почуття кохання-страждання та ревнощi, а потiм до пiвночi не могла заснути пiд своiм шовковим покривалом.

Перебуваючи у пригнiченому настроi, Маргерiта повернула свою прихильнiсть Фiлiппо. Той теж поводився, як завжди, – вiдновив свое попередне ставлення, немовби забув про страшну смерть свого песика.

Вiн сидiв, як зазвичай, на терасi, читаючи книжки або розповiдаючи iсторii, в той час як Маргерiта вибiлювала на сонцi свое волосся.

І ось одного разу вiн пригадав ще одну iсторiю. А оскiльки панi якось запитала його, над чим вiн так глибоко замислився, то вiн вiдповiв iй такими дивними словами:

– Хай бог благословить цей дiм, милостива панi, який я невдовзi покину, чи то мертвим чи то живим.

– Чому ж бо? – запитала вона.

На це вiн дивно стенув плечима.

– Я це передчуваю, панi. Птаха нема, песика нема. Що ж тут робити карлику?

Вона суворо заборонила йому заводити подiбнi розмови, i вiн бiльше не згадував про це. Панi гадала, що вiн уже не думае про це, i ii довiра знову повернулася до нього. А вiн, коли вона розповiдала йому про своi турботи, захищав пана Бальдассаре й жодним чином не давав запримiтити, нiбито якось недоброзичливо ставиться до нього. Отож вiн поступово знову завоював найвищу довiру у своеi панi.