Казки, легенди, притчі

Вiн повернувся до мiста, розв’язав приготований до вiд’iзду вузол iз лахами й зготував бажане зiлля так швидко, що невдовзi по пiвночi вiн уже стояв на березi моря, де на нього чекала русалка. Вiн передав iй маленьку пляшечку з безцiнним зiллям, i вона, засипаючи його вдячнiстю, звелiла прийти наступноi ночi за обiцяною винагородою. Батько пiшов тодi геть i провiв решту ночi та ще цiлий наступний день у тривожному очiкуваннi. Анi трохи не сумнiваючись у силi й дii напою, вiн не знав, однак, чи дотримае свого слова морська красуня.

З такими думками зустрiв вiн нiч на домовленому мiсцi. Невдовзi у хвилях з’явилася й сама морська дiва.

Неможливо передати той жах, який охопив мого бiдолашного батька, коли побачив, що вiн накоiв своiм мистецтвом! Нереiда, посмiхаючись, пiдiйшла ближче й передала йому перлове намисто, i у ii руках вiн побачив мертве тiло надзвичайно вродливого юнака. За вбранням батько впiзнав у ньому одного з грецьких морякiв. Обличчя його було смертельно-блiде, кучерi колихали морськi хвилi.

Русалка нiжно притискала юнака до грудей i гойдала його на руках, немов маленького хлопчика.

Тiльки-но мiй батько побачив це, як заголосив i прокляв себе та свое мистецтво. Русалка тiеi ж миттi зникла в глибинах моря разом iз мертвим коханим, а на пiщаному березi лежало перлове намисто. Оскiльки зарадити нещастю було вже неможливо, батько взяв намисто й принiс його пiд одягом додому, там вiн розiрвав його, щоб розпродати перлини по однiй. З вилученими коштами вiн сiв на корабель, який прямував на Кiпр, i вже було думав, що назавжди позбувся будь-якоi нужденностi.

Однак володiння грiшми, якi обагрила кров невинноi людини, обернулося для нього численними лихами. Шторми й корсари повiдбирали в нього всi його статки, i на батькiвщину вiн повернувся тiльки через два роки, мов жебрак iз корабля, що зазнав трощi.

Упродовж усiеi розповiдi панi лежала на перинi й дуже уважно слухала оповiдь. Коли ж карлик завершив свою розповiдь i затим замовк, вона, не промовивши жодного слова, застигла в глибоких роздумах, доки гондольер не припинив гребти в очiкуваннi на наказ повертати назад.

Тодi вона стрiпнулася, немовби вiд якогось лячного сну, махнула рукою гондольеру й запнула перед собою завiсу. Весляр поспiшно розвернувся, i гондола полетiла назустрiч мiсту, немов чорний птах, а самотнiй карлик дивився спокiйно й зосереджено поверх темноi лагуни, мовби обдумуючи якусь нову iсторiю.