Казки, легенди, притчі

Мандрiвник трошки перепочив, посидiв на дишлi пiдводи, а перед тим, як пiти далi, поклав на передок латунну бляшку, яку знайшов на дорозi.

Не встиг вiн дiйти до кiнця наступного провулка, як зусiбiч його накрив ярмарковий шум i гамiр, сотнi крамарiв на всi лади голосно розхвалювали свiй крам, дiтлахи дудiли в посрiбленi дудки, рiзники виловлювали з казанiв, що кипiли, довгi зв’язки свiжих ковбас, на пiдвищеннi стояв знахар – його очi яскраво зблискували за товстими скельцями рогових окулярiв, а поряд висiла табличка з перелiком усiляких людських хвороб i недугiв.

Повз нього пройшов якийсь чоловiк i довгим чорним волоссям, ведучи за вуздечку верблюда. Тварина поглядала зневажливо з висоти свого зросту на натовп i меринзала губами.

Незнайомець iз лiсу уважно придивлявся до всього цього, покiрно сприймаючи штурханину натовпу: то заглядав у крамничку лубочника, то читав вислови, виведенi цукром на медяниках, однак нiде не затримувався – здавалося, що вiн ще не знайшов того, що йому було потрiбне.

Вiн вибрався поволi на простору головну площу, на розi якоi стояв продавець птахiв. Незнайомець постояв хвильку, послухав щебет птахiв, що долинав iз клiток, тихенько посвистiв у вiдповiдь коноплянцi, перепелицi, канарцi, славцi.

І тут несподiвано десь неподалiк сполохнуло щось слiпуче яскраве, немовби все сонячне промiння зiбралося враз в однiй точцi. Пiдiйшовши ближче, вiн побачив, що це блищить велике люстро в крамницi, а поруч – ще одне, i ще, i ще – десятки, сотнi люстер, великих i малих, квадратних, круглих й овальних, пiдвiсних i настiльних, ручних i кишенькових зовсiм маленьких i тоненьких, що iх можна було носити iз собою, аби не забути вигляд свого власного обличчя.

Крамар ловив сонячне промiння блискучим ручним люстерком i пускав по крамницi «зайчики», без угаву зазиваючи покупцiв.

– Люстерка, панове, люстерка! Купуйте люстерка! Найкращi, найдешевшi люстерка у Фальдумi! Люстерка, панii, чудовi люстерка.

Гляньте, все як слiд, чудове скло!

Бiля крамнички з люстерками незнайомець зупинився, немовби нарештi знайшов те, що шукав. У натовпi, що розглядав люстра, були три сiльськi дiвчини. Вiн зупинився бiля них i став спостерiгати за ними. Це були свiжi, здоровi селянськi дiвчата, не красунi, але й не незугарнi, в добротних черевиках i бiлих панчохах, iх коси трошки вигорiли на сонцi, очi свiтилися молодечим запалом.