Казки, легенди, притчі

У руках кожна тримала люстерко, щоправда, не дороге й не велике; дiвчата роздумували, чи купувати iх чи нi, нудячись солодкою мукою вибору, й часом то одна, то друга, забувши про все, замислено вдивлялася у блискочу глибину й милувалася собою: вустами й очима, разочком намистинок на шиi, ластовинням на носi, рiвним продiлом волосся на головi, рожевим вухом. Поволi всi трое засумували й затихли; незнайомець, стоячи позаду дiвчат, дивився на iхне вiддзеркалення в люстерках; вигляд у всiх них був здивований i майже урочистий.

Раптом одна дiвчина промовила:

– Ет, якби в мене були золотi коси, довгi, аж до колiн!

Друга дiвчина, почувши слова подруги, тихенько зiтхнула i ще уважнiше поглянула в люстерко. Потiм i вона, зашарiвшись, нерiшуче вiдкрила мрiю свого серця.

– Якби я загадувала бажання, то побажала б собi тонкi руки, бiлi, нiжнi, з довгими пальцями й рожевими нiгтями.

У цю мить вона подивилася на свою руку, що тримала люстерко.

Вона була огидлива, але короткувата й широка, а шкiра вiд роботи загрубiла i жорстка. Третя, найменша та найдотепнiша дiвчина засмiялася i весело вигукнула:

– Що ж, непогане бажання! Тiльки, ти знаеш, руки – це не головне. Менi хотiлося б стати найкращою, найвправнiшою танцюристкою у всiй Фальдумськiй краiнi.

Тут дiвчина злякано озирнулася, бо в люстерцi з-за ii плеча виринуло чуже обличчя з ясними чорними очима. Це був незнайомець, який пiдслухав iх розмову i якого вони досi не помiчали.

Всi трое подивовано дивилися в його обличчя, а вiн кивнув iм головою i проказав:

– Що ж, любi панянки, ви загадали хорошi бажання. І ви це зробили цiлком серйозно?

Маленька вiдклала люстерко убiк i заховала руки за спину. Їй хотiлося вiдплатити чужинцевi за свiй переляк, i вона вже була готова вимовити якесь гостре слiвце, але подивилася йому в обличчя й замислилася – така сила вiдчувалася в поглядi незнайомця.

– Яке вам дiло до моiх бажань? – вимовила вона й зашарiлася.

Однак друга, та, що мрiяла про нiжнi руки, пройнялася довiрою до цього високого чоловiка – в ньому було щось батькiвське, гiдне.

– Так, – проказала вона, – ми це серйозно. Хiба можна побажати собi ще чогось кращого?

Тут пiдiйшов торгiвець люстрами, а з ним багато iнших людей. Незнайомець пiдняв криси капелюха, i всi тепер побачили його високе свiтле чоло й владнi очi.