Казки, легенди, притчі

Тепер вам уже не треба буде тулитися в комiрчинi пiд дахом i нагромаджувати борги за житло. Хутчiше, хутчiше, доки ще не пiзно! Я сьогоднi теж розбагатiв!

Скрипаль подивовано слухав цю промову, й оскiльки господар не збирався дати iм чистий спокiй, вiдклав скрипку й надiв капелюха; його приятель мовчки пiшов за ним. Ледве вони вийшли за порiг, як завважили, що мiсто й справдi змiнилося найчудовiшим чином; в тузi та сум’яттi, як увi снi, простували вони повз будинки, якi ще вчора були сiрими, перехнябленими, низенькими, а тепер – високi й чепурнi, немов палаци.

Люди, яких вони знали як злидарiв, iздили тепер у чотиримiсних каретах або гордо визирали з вiкон розкiшних будинкiв. Миршавий чоловiчок, на вигляд кравець, iз маленьким песиком, спiтнiлий i змучений, пер великий мiшок, iз прорiзiв якого на землю сипалися золотi монети.

Ноги самi винесли юнакiв на ринкову площу до крамницi з люстерками. Незнайомець зустрiв iх такими словами:

– Ви, як видно, не поспiшаете iз заповiтними бажаннями.

Я вже було зiбрався йти геть. Нумо ж, кажiть, не соромлячись, чого б ви собi хотiли.

Скрипаль труснув головою i промовив:

– Ах, чому ви не дали менi спокою? Менi нiчого не потрiбно!

– Нiчого? Подумай добре! – вигукнув незнайомець. – Ти можеш забажати все, чого тiльки захоче твоя душа.

Скрипаль заплющив на мить очi й замислився. Затим тихо проказав:

– Я хотiв би мати скрипку й грати на нiй так чудово, щоб мирська марнота бiльше нiколи не турбувала мене.

У ту саму мить у його руках опинилася красуня скрипка й смичок, вiн притиснув скрипку до пiдборiддя й заграв – полинула солодка, могутня мелодiя, немов райський наспiв. Люди заслухалися й затихли, а скрипаль грав дедалi натхненнiше, чарiвнiше, i ось уже невидимi руки пiдхопили його й понесли невiдомо куди, тiльки здалеку долинала його музика, легка й осяйна, як вечiрня зоря.

– А ти? Чого ти бажаеш? – запитав незнайомець другого юнака.

– Ви забрали в мене все, навiть скрипаля! – вигукнув той. – Менi нiчого не потрiбно вiд життя, аби тiльки я мав змогу вслуховуватися i бачити, i розмiрковувати про непоминуче. Тому я хотiв би стати горою, велетенською горою як весь Фальдумський край, щоб моя вершина сягала небесноi висi.

У ту саму мить пiд землею прокотився гул, i все довкруж захиталося.