Казки, легенди, притчі

Почувся передзвiн скла, дзеркала одне за одним падали додолу й розбивалися на дзурки об брукiвку, ринкова площа, здригаючись, пiдносилася вгору, немовби це пiдiймаеться килим, пiд яким кiшка спросоння вигнула свою горбату спину. Нестямний жах охопив людей, тисячi з них iз криками посунули з мiста на поля. А тi, хто зостався на площi, побачили, як за мiською межею постала велетенська гора, вершина ii сягала вечiрнiх хмар, а спокiйний, тихий струмок перетворився на несамовитий, спiнений потiк, що ринув гiрськими виступами вниз, у долину.

Умить весь Фальдумський край перетворився на велетенську гору, бiля пiднiжжя якоi лежало мiсто, а далеко спереду синiло море. З людей, однак, нiхто не постраждав.

Один старенький чоловiк, який дивився на все це з крамницi люстер, сказав своему сусiду:

– Свiт збожеволiв. Як добре, що менi недовго зосталося жити. От тiльки скрипаля шкода, хотiлося б почути його ще раз.

– Так, – погодився сусiд. – Але скажiть-но, куди ж подiвся незнайомець?

Всi почали роззиратися: незнайомець зник.

Високо на гiрському схилi мигтiла постать у плащi, що розвiювався за вiтром, i ще якусь мить можна було бачити ii велетенськi обриси на тлi вечiрнього неба, а потiм вона зникла десь за скелею.

Гора

Усе минае, i все нове старiе. Давно поминув ярмарок, дехто з тих, хто тодi побажав собi багатства, знову збiднiв. Дiвчина з довгими золотавими косами вже давно вийшла замiж, ii дiти виросли й тепер самi щоосенi ходять на ярмарок.

Бадьора жвава танцюристка одружилася з мiським майстром, вона все ще танцюе з колишньою грацiознiстю, вправнiше за багатьох молодих, i хоча чоловiк ii теж побажав собi тодi багато грошей, молодому подружжю, судячи з усього, iх нiяк не вистачить до кiнця iхнього життя.

А третя дiвчина – та, що з красивими руками, – частiше вiд iнших згадувала незнайомця з крамницi люстер. Адже замiж вона не вийшла, не розбагатiла, тiльки руки ii залишалися нiжними, i через те вона бiльше не бралася за важку селянську працю, а час вiд часу доглядала в селi за дiтками, розповiдала iм казки та iсторii. Це вiд неi дiти почули про чудесний ярмарок, про те, як бiднi стали багатими, а Фальдумський край – горою.

Розповiдаючи цю iсторiю, дiвчина з посмiшкою поглядала на своi гарнi руки принцеси, i у ii голосi було стiльки хвилювання, стiльки нiжностi, що мимоволi можна було подумати, що тодi нiкому не випало бiльшого щастя, як iй, хоча вона й так i була бiдною, без чоловiка й розповiдала казки чужим дiткам.