Казки, легенди, притчі

Август весело гасав сусiднiми вулицями, йому завжди тiшилися, дарували горiхи та грушi, тiстечка й iграшки, його годували й поiли, пiдкидали верхи на колiнах, дозволяли рвати квiти в садках. Вiн часто приходив додому пiзно ввечерi й з вiдразою вiдсував вiд себе суп, що зварила його матiр. Коли вона журилася через це й починала плакати, йому ставало нудно, i вiн iз невдоволеним виглядом лягав у свое лiжко, а коли вона якось посварила його й покарала, вiн почав кричати та скаржитися, що всi поводяться з ним дуже мило i люб’язно, одна тiльки матiр – нi.

Тому вона часто сумувала, а iнодi й не на жарт сердилася на свого синочка. Проте коли вiн потiм засинав на своiй подушцi, i на його невинному дитячому обличчi мигтiло свiтло вiд ii свiчки, серце ii лагiднiшало, i вона обережно, щоб не розбудити, цiлувала його. Це вона сама винна в тому, що всi любили Августа. І вона часом iз сумом i мало не з жахом думала про те, що, можливо, краще б вона тодi не загадувала такого бажання.

Одного разу, коли вона стояла бiля гераней пiд вiкном пана Бiнсвангера й зрiзала ножицями зi стебел зiв’ялi квiти, несподiвано почула з боку подвiр’я, що за двома будинками, голос свого хлопчика. Вона заглянула за рiг будинку й побачила, як вiн, красивий i гордовитий, стоiть, притулившись спиною до стiни, а перед ним стоiть дiвчинка, на зрiст вища вiд нього й благально дивиться на нього й промовляе:

– Будь ласочка, поцiлуй мене!

– Не хочу, – вiдказав Август i засунув руки в кишенi.

– Ну, будь ласочка, – повторила вона, – я тобi теж дам щось гарне.

– А що саме? – поцiкавився хлопчик.

– Я маю два яблука, – промовила вона нерiшуче.

Але вiн вiдвернувся i скривив обличчя.

– Я не люблю яблук, – проказав вiн зневажливо й хотiв тiкати.

Але дiвчинка схопила його за руку й догiдливо промовила:

– Чуеш, я маю гарну каблучку.

– Ану, покажи! – велiв Август.

Вона показала йому каблучку, вiн прискiпливо оглянув ii, затим зняв з ii пальця й надiв на свiй, подивився на свiтло й зостався задоволений.

– Ну, гаразд, один раз я тебе поцiлую, – промовив вiн мимохiдь i недбало поцiлував дiвчинку в губи.

– А тепер пiдемо пограемося разом, – довiрливо сказала вона i взяла його за руку.

Але вiн вiдштовхнув ii i сердито вигукнув:

– Дай менi врештi-решт спокiй. У мене i без тебе багато друзiв, з якими я можу гратися.