Маленькі чоловіки

– Який же вiн, мабуть, був старий, – сказав Демi, який не спускав очей з дядька Фрица, ловлячи кожне його слово.

– Т-с-с, Демi! – прошепотiла Дейзi. – Це чарiвна казка.

– Нi, це, напевно, алегорiя, – сказав Демi.

– А що таке алегорiя? – запитав Томмi, який любив ставити рiзнi запитання.

– Поясни йому, якщо зумiеш, Демi, – попросив пан Баер. – А якщо ти не розумiеш, що означае це слово, то марно його вжив.

– Нi, я знаю, що це означае, дiдусь пояснював менi! – вигукнув Демi. – Байка, наприклад, – алегорiя.

Це iсторiя, пiд якою маеться на увазi що-небудь. Ось моя «Історiя без кiнця» – теж алегорiя, бо в нiй пiд дитиною маеться на увазi душа. Адже так, тiтонько?

– Так, мiй милий, – погодилася панi Джо. – І дядькова iсторiя, звичайно, теж алегорiя. А тому слухай i постарайся здогадатися, що вона означае.

Демi знову став уважно слухати, а пан Баер вiв далi:

– Цей садiвник вiдвiв дюжину грядок одному працiвниковi й наказав йому старанно iх обробляти. Чоловiк цей не вирiзнявся нi видатним розумом, нi особливими здiбностями, але йому хотiлося зробити все, як слiд, бо садiвник був дуже добрий до нього.

Тому з радiстю взявся за роботу. Грядки були рiзноi форми й величини, однi – з родючою землею, iншi – майже непридатнi для вирощування рослин. Але на кожнiй потрiбно було працювати день у день, бо на хорошiй землi невпинно рiс бур’ян, а погану треба розчищати вiд камiння.

– Що ж ще на них було, крiм бур’яну й камiння? – запитав Нет. Вiн так захопився, що забув свою сором’язливiсть i зважився заговорити.

 – Що на них росло?

– Квiти, – ласкаво глянувши на нього, вiдповiв пан Баер. – Навiть на найгiрших грядках росли якiсь простенькi квiточки, а на деяких – троянди, запашний горошок, маргаритки – тут вiн ущипнув пухку щiчку Дейзi, яка сидiла, притиснувшись до нього, – чи якiсь iншi красивi квiти й виноградна лоза. Адже за цiею землею старанно доглядав майстерний садiвник, що все свое життя працював у таких садах.

Демi схилив голову набiк, як пташка, й спрямував своi блискучi очi на дядька.

Здавалося, вiн почав щось пiдозрювати й насторожився.

Але по обличчю пана Баера нiчого не можна було зрозумiти. Вiн переводив серйозний, проникливий погляд з одного хлопчика на iншого.

– Деякi грядки, як я вже говорив, вимагали меншоi працi, iх було легко обробляти, – вiв далi професор, – а iншi – дуже важко. Була там одна хороша грядочка, що постiйно перебувала на сонцi.