Мандрівки близькі і далекі

До завтра перебудешь у меня, а завтра твой братан все устроит, они же дружны между собой, сволочи», – говорив Вова, коли ми вже пiд’iжджали до Воркути.

Я не перечив i таким чином опинився у блатнiй компанii. Було навiть цiкаво: увечерi до Вови прийшли «корешi» з гiтарами, пили, до пiвночi спiвали «Здесь, под небом чужим» i плакали, потiм грали в карти й матюкали на чiм свiт радянську владу. Я сп’янiв i звалився на брудний матрац, що лежав на долiвцi, втямив лише перед тим, як провалитися в сон, що треба лежати долiлиць: у пiдштанцях були зашитi моi грошi…

Коли прокинувся, в кiмнатi нiкого не було, а дверi – замкнутi.

Я стривожився, але не залишалося нiчого iншого – лише чекати. Перевiрив документи: ста карбованцiв, вкладених у паспорт, не було. Я занепав духом: пропала та дрiбка грошей, що залишилася менi на харч.

Втiм, вiдчинилися дверi, Вова втягнув до кiмнати побитого до кровi «кореша», пошпурив на стiл сто карбованцiв, потiм повернув побитого до дверей i виштовхнув на сходи.

«Сволочь, – сплюнув Вова. – Ишь ты, ишо заманывает: взял, мол, малость в интеллигентика на похмелку… А ты ж гость мой! Господи, какая мразь… Но не серчай, браток».

І менi полегшало на душi. Так гарно полегшало: адже таки можна, можна зберегти честь i серед такоi потолочi!.. Я вiдкинув усiлякi непевнi думки щодо Євгена: його ж виховував той самий батько, що й мене, i вiдбувае вiн каторгу серед полiтичних. Якщо Вова уцiлiв духовно в злочинному свiтi, то що вже говорити про Нуська!

У табiрному бюро я отримав дозвiл на побачення, що мало вiдбутися лише наступного дня, тож менi нiчого не залишалося iншого, як ночувати на вокзалi.

Жахливо брудний з дороги, я зайшов до лазнi, що навпроти шахти «Капiтальноi». Коли вийшов – сонце, яке весь час кружляло по небi, мов навiжене, вже котилося на заходi понад обрiем, й це означало, що настае вечiр, тобто кiнець робочого дня.

Пронизливо загули на копрах гудки… І тут почувся собачий гавкiт: лютий, завзятий, нiби десь там, серед шахтових споруд, зустрiлися двi тiчнi стаi й гризуться за самиць, впиваються iклами один одному в горла, шарпають, розривають, з’iдають; я не мiг збагнути, що це означае, мене пройняло почуття небезпеки.

Хотiв був повернутися назад до лазнi, але побачив, що на дерев’яних хiдниках зупиняються чомусь перехожi; вони були збудженi й зацiкавленi, як тi роззяви на першотравневих демонстрацiях.