Мандрівки близькі і далекі

Вам не соромно, панове президенти? Ба нi, у вас традицiй сорому немае: вашi попередники визнавали кривавий сталiнський режим пiд час голодомору в Украiнi, давали нiмцям згоду на окупацiю Чехословаччини, теж спалювали напалмом в’етнамцiв, бо не могли товкти Росiю; для вас вiйна – то iсторична даннiсть, нормальний стан людства, через це ви i вважаете чеченську вiйну внутрiшньою справою Росii. Тiльки пам’ятайте, панове: якщо московська орда поповзе й на Украiну, то це вже буде не внутрiшня справа якогось одного народу чи держави – це буде третя свiтова вiйна.

Я щасливий, що в цiй ганебнiй ситуацii, коли Європа вдае, що не чуе вiдлуння вiйни на Кавказi, честь мого народу врятували бiйцi УНСО, якi стали на захист Чеченii; i журналiсти з Конгресу украiнських нацiоналiстiв, котрi зумiли взяти iнтерв’ю в генерала Дудаева, за голову якого фашистська Росiя, немов у середньовiччi, призначила високу грошову винагороду.

Тодi, коли свiт набрякав вiйною, я вiдбув першу i найпам’ятнiшу мандрiвку: батько посадив мене на фiру й повiз iз Трача до Коломиi, в зовсiм iнший свiт – чужий i заманливий, – щоб я поволi призвичаювався до нього, адже вiн чекае-не дочекаеться, поки я пiдросту й покину свiй зелений рай.

Я давно просився в цю подорож, та мене лякали горбатою бабою, яку на рогачцi треба в дупу цiлувати.

Тi страхи переслiдували мене протягом цiлого дня моеi першоi подорожi, нiби гартували перед вступом у незнайомий свiт.

Я мiцно тримався за батькову руку, бо все навколо було незвичне: будинки спиналися високо, а шпиль ратушi продирав хмари, з високих димарiв цегельнi валив клубками дим, що терпко пахнув, i я допитувався, для чого людям такi високi комини… Та це лише дивувало, а ось коли ми вийшли в центр мiста, справжнiй страх пройняв мене: помiж рядами домiв, серединою дороги, повзла, мов велетенська черепаха, залiзна потвора, яка розпачливо верещала й викидала з низького димаря просто на мене хмари диму.